Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На це командуючий Українською Галицькою Армією відповів: “Ні, оперативні обставини не дозволяють зробити це. Я тільки командуючий військами, а Уряд, що стоїть наді мною, може остаточно вирішити це питання”.
На диво, ця відповідь задовольнила заступників Антанти. Годинники, що тримали в руках деякі члени комісії, були сховані”.
Тим часом до одержання відповіді від Українського Галицького Уряду генерал Бертелемі заявив, що держави Антанти бажають довести до порозуміння між поляками й українцями, для того необхідно припинити війну та встановити тимчасову демаркаційну лінію. Ця лінія увійшла в історію під назвою “демаркаційної лінії генерала Бертелемі”, згідно з якою Українська Галицька Армія мусила б відступити на схід (1).
На ультиматум антантської комісії Український Галицький Уряд дав наказ усі воєнні акції 25 лютого о 6 годині ранку припинити.
Це перемир'я тягнулось до 1 березня 1919 року. Українська делегація, що за цей час відбула у Львові низку засідань з представниками Антанти і Польщі, не могла осягнути корисних наслідків. У центрі пертрактацій була “лінія Бертелемі”, на яку мала відійти Галицька Армія. Ніяких реальних гарантій з боку представників Антанти щодо подальшої долі Галичини не було висловлено. Навпаки, антантська місія недвозначно виявила всі свої симпатії до поляків.
Українська делегація не змогла прийняти запропонованих їй умов та мусила припинити дальші розмови.
1 березня 1919 року українські війська відновили бойові операції. За час перемир'я польські війська зміцнили своє становище, а польська залога Львова одержала з Перемишля значну підтримку.
7 березня польські війська рішучим наступом намагалися відкинути українські частини, що опанували залізницею між Львовом і Городком, але, зустрівши незламний спротив українських частин, примушені були відійти на свої основні позиції, понісши великі втрати.
Таким чином, 3-й корпус виконав основне своє завдання. Сполучення Львова з Перемишлем було перетято. Далі, згідно з планом українського командування, атака 2-го корпусу мусила дати сподіваний результат — повне оточенняЛьвова з усіх боків.
Розуміючи небезпеку для Львова від такого маневру українських сил, польське командування поспішило закріпитися в Городку, для оборони якого вислало і частини львівської залоги.
Водночас з метою рятування Львова в Перемишлі зосереджувалася нова група польських військ (генерала Олександровича) в складі 4-х куренів і 1-ї батареї, а пізніше до цієї групи приєднався новий відділ познанських військ — 5 куренів, 3 батареї під командуванням генерала Конаржевського (до 10 000 бійців).
12 березня ця група перейшла в наступ в напрямку на Львів, відкинула слабкі заслони українських частин у бік Перемишля і зайняла Мостиськ. 14 березня вона з'єдналася з польською залогою в Судовій Вишні та під загальним командуванням генерала Івашкевича, якого було призначено командуючим польським фронтом у Східній Галичині, просунулася майже на 10 кілометрів на схід від Судової Вишні. Ударні групи 3-го корпусу, що тримали в своїх руках залізницю в районі села Вовчухи, опинилися під загрозою удару в їхнє ліве крило. Ця загроза за пару днів стала реальною. Ця українська Вовчухівська група під командою полковника Коссака, кинувши всі свої сили в бій проти польської залоги Городка, не мала жодних резервів для паралізування наступу військ генерала Івашкевича.
19 березня війська Івашкевича атакували ліве крило Вовчухівської групи і завдали їй поразки та зайняли Городок. Залізничний шлях між Львовом і Перемишлем знов опинився в руках польських військ. Майже двохмісячні криваві зусилля українських військ на оточення Львова скінчилися невдачею. Ця невдача відбилася дуже зле на моральному стані українських військ.
Польський відділ генерала Олександровича, не доходячи до Львова, повернув на північ та разом з польськими залогами Немирова і Любачева повів наступ на 10-у українську бригаду та відділ полковника Долуда (2) (1-й корпус), що займали дуже розтягнутий фронт по лінії Львів — Яворів — Краковець і далі в напрямку на Раву-Руську. Після боїв у дуже несприятливих обставинах 19 березня 1919 року ці частини відійшли на нову лінію фронту по річці Верешиця — Магерів.
На інших фронтах Української Галицької Армії до 20 березня поважних змін не сталося.
Розділ 18
Найвища Рада Мирної Конференції й Українсько-Польська війна. — Найвища Рада пропонує припинити бої в околицях Львова. — Наступ польських військ
Мирна Конференція, що відбувалася в 1919 році в Парижі, була єдиною авторитетною і рішаючою силою, від якої залежала доля поневолених народів, до яких належала Польща й Україна. Як польська, так і українська (від Галичини і Великої України) делегації вже були в Парижі, та кожна з них домагалась визнання незалежного існування своїх народів у тих політичних і етнографічних межах, які найбільше відповідали інтересам їхніх народів.
Українці чекали на справедливе вирішення їхніх домагань, хоч попередні переговори українських делегацій з державами Антанти (переговори в Одесі, Яссах, Парижі, комісія генерала Бертелемі) свідчили, що українці в їхніх національних прагненнях не знайдуть підтримки з боку Мирної Конференції.
Усе ж, недивлячись на це, українці вірили в справедливе рішення українського питання Мирною Конференцією, але ці сподівання швидко розвіялись, як дим.
З Франції на фронт Галицької Армії прямує польський корпус під командуванням генерала Галера.
19 березня 1919 року до командуючого Галицькою Армією генерала Омеляновича-Павленка наспіла телеграма з Парижа, підписана Вільсоном, Ллойд Джорджем, Клемансо і Орляндо, з пропозицією негайно спинити бої в околицях Львова. Така ж телеграма була вислана до генерала Розвадовського, коменданта Львова. Поки триватиме припинення бойових операцій, війська обох сторін залишаються на своїх позиціях. Комунікація залізницею між Львовом і Перемишлем залишається свободною з причини потреби щоденного заосмотрення міста Львова.
У телеграмі, між іншим, було зазначено: “Найвища Рада додає, що вона готова вислухати пропозиції щодо матеріальних і територіальних претензій обох сторін і посередничати в Парижі між українською і польською делегаціями або через посередництво відповідно до кваліфікованої репрезентації, на яку погодяться обидві сторони, з метою перейти від стадії припинення бойових операцій до стадії перемир'я. Вислуховування українських і польських представників щодо їхніх претензій залежить від формальної умови негайного
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко», після закриття браузера.