Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

У телеграмі вже не говорилось про “лінію Бертелемі”, а тільки про те, що обидві сторони залишаються на своїх позиціях. Це вже в очах українського командування було радісною надією на кращі перспективи.

Але до перемир'я не дійшло, бо польська делегація, що прибула до Хирова 27 березня, вимагала відходу Галицької Армії на “лінію Бертелемі”, з чим українське командування не могло погодитись. Через те бойові операції з новою силою розпочалися на всьому фронті.

Питання про заключення перемир'я протягом квітня і травня 1919 року виникало кілька разів. Так, 17 квітня голова польської делегації в Парижі Падеревський прийняв пропозицію Найвищої Ради щодо перемир'я, але, недивлячись на це, бойові операції все ж не припинилися. З травня командування Галицької Армії безпосередньо звернулося до командування Польської Армії з пропозицією заключити перемир'я, але відповіді не одержало.

13 травня 1919 року окрема комісія при Найвищій Раді у справі українсько-польської проблеми на чолі з англійським генералом Бота запропонувала українській делегації умови перемир'я і демаркаційну лінію, на яку мусила б відійти Галицька Армія та яка проходила значно далі на схід від лінії фронту, що її займала Галицька Армія. Недивлячись на очевидну невигоду цієї лінії, українська делегація прийняла її, але перемир'я не наступило. Не було перемир'я і далі, навіть тоді, коли Галицька Армія примушена була покинути рідні землі та відійти за річку Збруч.

Між тим на фронті Галицька Армія перейшла до активної оборони. Ініціатива й успіх переходять до Польської Армії. Українська Галицька Армія вичерпала всі матеріальні й політичні ресурси. Наступила криза. В квітні 1919 року на фронті 1-го корпусу полковника Микитки йдуть уперті бої в районі Сокаль — Рава-Руська. Хоч 1-й корпус тримається дуже уперто, але кілька селищ переходять до рук поляків.

На фронті 2-го корпусу під Львовом польська залога його енергійними ударами відкидає українські частини на кілька кілометрів на схід. Львів опиняється поза обстрілом української артилерії.

На фронті 3-го корпусу, на південь від Львова, точаться бої, однак ці бої не приносять жодних реальних наслідків тій чи іншій стороні.

У травні Польська Армія завдає кілька ударів, які остаточно розхитують лінію українського фронту. Становище Галицької Армії ускладнилося ще й тим, що частину своїх сил вона мала відправити на східний фронт проти Червоної Армії, яка відкинула частини Армії УНР на північ, у район Рівне — Дубно — Крем'янець, та підійшла аж до східних кордонів Галичини, себто — до Збруча.

Становище Галицької Армії стало занадто важким. Серед нестійкого її елементу виникла думка пропустити Червону Армію під Львів, але цю думку було відкинуто, як незгідну для честі Галицької Армії.

Польська Армія, значно зміцнившись, атакує Українську Армію на всьому фронті. З Франції на польський фронт прибуває добре вишколений і екіпований корпус генерала Галера. На фронті 1-го корпусу йдуть уперті бої. Наступ польських військ чергується з контратаками українських частин. 1-й корпус твердо тримає свої позиції, але на фронті на північ від Сокаля (Волинський фронт) польські частини (дивізія ген. Галера) форсували річку Стохід, 16 травня зайняли Луцьк та посувалися далі на схід у напрямку на Рівне. Перед загрозою обходу свого правого крила 1-й корпус примушений був 21 травня зайняти нову лінію оборони: Камінка-Струмилова — Стоянів.

Міцний удар Польська Армія спрямувала на фронт 3-го корпусу. 15 травня 4-а польська дивізія з району Мостиська в напрямку на Самбір атакує відтинок фронту 8-ї бригади, що в складі 4 куренів та 3 батарей займала фронт в 50 кілометрів, та відкинула її на річку Стрвяж.

Водночас 3-я польська дивізія повела наступ з боку Хирова. Група українських військ перед Хировом була відкинута до чеського кордону та під натиском поляків примушена була перейти на територію Чехії в районі Турки.

Відсутність резервів та брак амуніції примушують 3-й корпус відступити по всьому фронту на схід. 17 травня поляки займають Дрогобич, центр нафтової промисловості, який українські війська з наказу командарма залишають без ушкодження. Це був реверанс у бік Антанти, якій на тому дуже залежало. Приблизно 19 травня фронт 3-го корпусу проходив по лінії Стрий — Миколаїв. У зв'язку з подіями на фронті 1-го і 3-го корпусів 2-й корпус мусив також відтягнути свій фронт на схід. Нові польські дивізії, що прибули з Франції, були рішучим фактором у перемозі Польської Армії над Галицькою.

24 травня Польська Армія вийшла на лінію Болехів — Ходорів, Бібрка — Буськ. Командування Галицькою Армією для паралізування наступу польських військ на фронті 3-го корпусу зосереджувало в Стрию ударну групу в складі 8 куренів та 8 батарей, але загальна ситуація на фронті корпусу склалася так, що ця група не змогла розвинути своїх акцій.

Командування Галицької Армії пробувало заключити перемир'я з командуванням Польської Армії, але нічого з того не вийшло. Генерал Галер вимагав від Галицької Армії повної капітуляції, що звичайно не могло бути виконаним. Тому становище Галицької Армії стало трагічним. Для неї було два виходи — або відійти за річку Збруч на терен Великої України, або використати всі можливості боротьби на терені самої Галичини. Остання думка взяла гору. Командування Галицької Армії рішило стягнути корпуси у трикутник між річками Збруч — Дністер приблизно на лінію Гусятин — Чортків — Бучач — Нижнів. Корпуси почали відступ.

1-й корпус відходив через Красне — Золочів — Тернопіль — Теребовля.

2-й — через Перемишляни — Підгайці — Чортків.

3-й — через Галич — Монастириска.

Несподівано 23 травня Румунія поставила Галицькій Армії ультиматум, щоб остання вивела свої війська з району Снятин — Коломия, Хриплин, Делятин — Хриплий. Не маючи сил встрявати у війну ще з Румунією, Галицький Уряд мусив згодитися на ультиматум румун. Без ніякого спротиву румунські війська протягом 24 і 25 травня зайняли смугу, означену вищезгаданими пунктами. Свій ультиматум румуни пояснили необхідністю зайняти залізничні шляхи в цьому районі для операцій проти мадярських більшовиків.