Читати книгу - "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані"

Так, в період 1963–1972 років Стус написав і зберігав у себе в квартирі 14 віршів наклепницького змісту, в тому числі вірш «Безпашпортний, закріпачений в селі…», в якому паплюжиться радянський державний і суспільний лад, зводяться наклепи на умови життя радянського народу, зокрема колгоспного селянства.

В період 1965–1972 років виготовив 10 документів антирадянського та наклепницького змісту, серед яких і документ, що починається зі слів: «Існує тільки дві форми…». В виготовлених ним документах порочаться соціалістичні завоювання в нашій країні, ототожнюється радянський лад з гітлерівським режимом, твердиться про начебто існуюче національне гноблення на Україні та порушення соціалістичної законності, робиться спроба «довести» неможливість побудови комуністичного суспільства в Радянському Союзі.

У другій половині 60-х років Стус виготовив наклепницького листа, якого адресував Президії Спілки письменників України, в копіях Секретареві ЦК КПУ та редакції журналу «Всесвіт». В цьому листі, виступаючи на захист засудженого за антирадянську діяльність Караванського С. Й. та інших осіб, Стус очорнює радянську дійсність, твердить, що на Україні нібито переслідуються інтелігенція і науковці і що в нашій країні начебто відсутні демократичні свободи.

Зазначений документ був поширений Стусом серед своїх однодумців, а, потрапивши за кордон до ворожих видавництв українських буржуазних націоналістів, широко використовувався ними в пропагандистських заходах, спрямованих проти Радянського Союзу. В квітні, травні та грудні 1969 року він був надрукований в журналі «Сучасність» в Мюнхені, газетах «Українське слово» в Парижі і «Шлях перемоги» в Мюнхені під тенденційними заголовками: «Боягузство — друге наймення підлості» та «Літературу здано на поталу полторацьким».

В 1970 році Стус виготовив саморобну поетичну збірку під назвою «Веселий цвинтар», куди ввійшла значна кількість антирадянських та наклепницьких віршів, в тому числі вірші «Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті…» і «Колеса глухо стукотять, мов хвиля об паром…». В цих віршах робиться спроба довести читачеві зневічене уявлення про радянське соціалістичне суспільство, СРСР порівнюється з концтабором, наклепницьки твердиться про те, що соціалізм у нашій країні нібито будується на «крові і кістках».

В 1970–1971 роках Стус написав дві ворожі статті під назвами «Феномен доби» і «Зникоме розцвітання», в яких зводить наклепницькі вигадки на досягнення радянського народу в соціалістичному й культурному будівництві та порочить радянський державний і суспільний лад.

Поряд з цим Стус у 1970 році упорядкував нелегальну збірку під назвою «Зимові дерева», в яку вмістив ряд віршів наклепницького змісту; в листопаді 1971 року написав наклепницького листа до ЦК КПУ та Президії Спілки письменників України, що починається словами: «За статистичними підрахунками…», в грудні 1971 року дав згоду на участь у діяльності так званого «Громадського комітету захисту Ніни Строкатової», членами якого була складена «заява», в якій містяться наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад; зберігав у себе вдома два примірники ворожого документа І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація»; саморобну збірку віршів наклепницького змісту М. Холодного «Крик з могили» та документ антирадянського спрямування В. Захарченка під назвою «Дзвінок».

Крім того, перебуваючи в грудні 1971 року на лікуванні в місті Моршині Львівської області, в розмовах з відпочиваючими висловлював антирадянські та наклепницькі судження.

На допитах, під час попереднього слідства, Стус визнав, що він є автором: вірша «Безпашпортний, закріпачений…» (т. І а. с. 129, 247, 288), поетичної збірки «Веселий цвинтар», до якої входять поряд з іншими вірші «Колеса глухо стукотять…» і «Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті…» (т. І а. с. 310–312), та документа, що починається словами: «Існує тільки дві форми…» (т. І а. с. 228–229, 291–292), і заявив, що це чернетки його творів, написаних під впливом «хвилевих настроїв», в яких він нічого антирадянського чи наклепницького не вбачає.

Признав також, що виготовив та розповсюдив листа, адресованого Президії Спілки письменників України, в копіях: Секретареві ЦК КПУ та редакції журналу «Всесвіт». В той же час заперечив, що за змістом цей лист є наклепницьким (т. І а. с. 301–303).

Будучи допитаним по пред’явленому обвинуваченню, Стус винним себе не визнав, заявив, що займався виключно літературною діяльністю і свій арешт розцінює як «розправу над молодою українською творчою інтелігенцією» (т. І а. с. 288).

Проте злочинна діяльність Стуса в достатній мірі викривається показаннями свідків Мацкевича П. М., Сидорова В. Г., Кислинського В. В., Тельнюка С. В., Селезненка Л. В., Світличного І. О. та інших, протоколами очних ставок, вилученими по справі речовими доказами — виготовленими Стусом антирадянськими і наклепницькими документами та висновками криміналістичних експертиз.

В травні 1972 року на підставі постанови слідчого обвинуваченому Стусу була проведена стаціонарна судово-психіатрична експертиза. Експертна комісія дала висновок, що «Стус Василий Семенович обнаруживает психопатические черты характера, но душевным заболеванием он не страдает и не страдал таковым в период, к которому относятся инкриминируемые ему действия. Следовательно, Стус В. С. под признаки ст. 12 УК УССР не подпадает и его следует считать ВМЕНЯЕМЫМ» (електрографічна копія акту судово-психіатричної експертизи додається до протоколу огляду).

В матеріалах справи є дві характеристики на Стуса В. С. із Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН Української РСР та із виробничого об’єднання «Укроргтехбудматеріали», електрографічні копії яких також додаються до протоколу огляду.

11 липня 1972 року попереднє слідство було закінчено і обвинувачений Стус особисто ознайомився з матеріалами справи, відмовившись від послуг захисника.

31 серпня, 1, 4–7 вересня 1972 року Судова колегія в кримінальних справах Київського обласного суду з участю прокурора і адвоката розглянула в закритому судовому засіданні справу про обвинувачення Стуса В. С.

В процесі судового засідання підсудний показав, що інкриміновані йому вірші та документи виготовлені ним, але він не вважає їх антирадянськими, і, зокрема, заявив: «У цих віршах є хибні думки, і дійсно, що коли б вони вийшли з друку, то, без всякого сумніву, відіграли б ворожу роль по відношенню до нашої держави» (т. 6, а. с. 105). Винним себе в проведенні антирадянської агітації і пропаганди не визнав, в той же час показав: «Визнаю, що в моїх творах