BooksUkraine.com » Сучасна проза » Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов 📚 - Українською

Читати книгу - "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов"

61
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Жiнка його мрiї" автора Олександр Станіславович Ульянов. Жанр книги: Сучасна проза / Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 60
Перейти на сторінку:
скористатися кондомом, а ця дівчинка явно не новачка, хоча з вигляду не скажеш і таке інше. Вона кінчила і відвалилася, показуючи білий пружний живіт.

– Ти не кінчив? – запитала вона.

– Ні. Я так не звик.

– Поїхали до тебе. Мені о дванадцятій треба бути дома, – сказала Іва; її очі кольору теплої вишні приємно і задоволено світилися у мороці. Ліхтар дратував лейтенанта все більше.

– Добре, – дивуючись собі, згодився він і подумав, куди її везти, але враз відчув божевільну втому і повторив: – Добре. Візьмемо випивки і заїдемо.

Зараз «мазда» піднімалася вгору. Він знав, що вона не повія, а просто паскудне мишеня, що шукає на свою задницю пригод. Десь на середині шляху в ньому зіграло виховання, але монотонність дороги, приємний, трохи солодкуватий запах дівчини повернули його до липучих ліхтарних вогнів, що маніяками висіли цілий день за і перед ним, – поставили все на свої місця. Дівчина була красивою, з чітким профілем, сильними ногами і, з усього, ще школярка.

Дома висіли у пурпуровій мряці. Йшов дощ. Куток будинку, до якого вони під’їхали, чорним крилом упинався в мельхіорове небо, підрізане блискучою, як ртуть, трасою, що розтікалася між цирком та універмагом, і глухе горло вулиці Гончара нагадувало щось непристойне. Шматок площі під штучним галогенним світлом сунувся кудись у чорну ніч, туди, до Шулявки. Він підвів «мазду» до стоянки. Поставив на сигналізацію. Тільки зараз він помітив її, притихлу і трохи змарнілу: вона дивилася на нього і по-дитячому сопіла носом. Можна назвати вродливою, ще раз подумав він, але так, наче засинаючи, щоб запам’ятати на наступний день. Подаючи їй руку, лейтенант прикинув у голові, скільки він не спав з жінкою. Саме не спав: не прокидався від чужого, але близького тепла. Дощ знову пішов, як у провалля. Несподівано для себе він поцілував її в губи, але вона вивернулася, і поцілунок потрапив у скроню, у синю пульсуючу жилку.

Коли вони йшли коридором, довгим, темним і сирим, він сказав:

– Ніколи не смокчи відразу.

– Ага, – сказала вона.

– Одна так взяла у одного, а він відразу пляшкою її по голові торохнув.

– Ну і як? – дівчина піймала його пальці.

– П’ятнадцять швів і струс мозку.

– Ага, – сказала вона і далі засопіла носом у його плече.

Вона обдивилася кімнату з цікавістю, погралася кобурою від пістолета, потім упала в одне-єдине крісло і попросила чогось випити. Він подався на кухню, розлив залишки мартіні, поколупався в холодильнику, але нічого, окрім пожмаканої банки сардин, не знайшов. Коли повернувся, то дівчина вже роздягнулася і ходила кімнатою гола. Зараз він добре її роздивився: красиві, як у плавчихи, плечі, тонка талія, красиві дужі ноги відпружинювали від підлоги. Чорне волосся, зібране у дорогу, як для школярки, зачіску, і цікаві вишневого кольору очі. Дійсно, чорт забирай, таки гарна, – скучно подумав він і простягнув випивку. Іва була у навушниках і тримала в одній руці його сідішку.

– Кльова музика! – закричала вона.

Лейтенант зісмикнув з неї навушники.

– Поклади.

– Ага, – сказала вона і вмостилася на дивані, підібравши ноги. – Мені зараз не хочеться.

– Мені теж, – буркнув лейтенант і подумав про знімки.

– Тоді потріпаємося, – сказала вона.

– Ні. Про що з тобою говорити?

Вона закусила пальчика, вдаючи з себе ще дурненьку дівчинку, закотила очі й сказала:

– Зараз придумаємо.

– Ага, – передражнив він, із задоволенням упав на ліжко і відкрив течку. Дівчина сорокою заглянула йому через плече. І відразу відсунулася. Шкіра у неї взялася приском.

– Що це?

– Жмури.

– Жмури, – тихо повторила вона і натягнула на себе ковдру.

– Саме так. Ось одне фото. Це інше. Зовсім інші люди, – сказав він, розкладаючи знімки під її ногами.

– А тобі що від того, – вона знову заглянула йому через плече, але цього разу обережно.

– Мені б краще, сонечко, щоб вони були в одній особі. А не двійко. А з усього виходить, що їх двоє. І комусь потрібно було, як і мені, щоб вони складали одне ціле, – видав він, не дивлячись на дівчину.

– Ага, – зовсім тихо, як дитина, сказала вона.

Він повернув голову і побачив у її вишневих очах переляк.

– Ти злякалася?

– Ні. Просто неприємно. А ти хто?

– Мент.

– Ага. Здорово, – і вона зробила спробу пригорнутися до нього.

– Нічого хорошого.

Вона лягла і закинула руки за голову, видавалося, що вона лежить не на брудних простирадлах, а на сонячному пляжі, десь там на Мальдівах, куди влітку возять її батько й мати, істерична істота, що скоро муміфікується від ліпосакції. Так, вона з родини заможної, десь так середньої руки, професійно визначив він.

– Її підмінили… Ну, цю бабу… – сказала вона, дивлячись у стелю.

Він здивовано повернув голову і відчув, що мурашки повзуть шкірою, і виною саме це дівчисько, і першою думкою у нього було – виперти її. Але він взяв себе в руки і подумав, що втрачає контроль.

– Блін, а я і не подумав, – сказав він.

Вона переключилася на інше.

– А ти будеш мене трахати по-різному? – запитала вона.

– Як зумію.

– Ха. А я в попу не даю, – сказала вона і подивилася знову у стелю.

– А до чого ти це? – запитав він і погладив її ногу.

– Просто так. Наперед, щоб не було розчарування, – сказала вона.

– Не бреши, – смикнув він її за ногу. – Ніколи не бреши ментові.

– Спробую, – сказала вона і забрала у нього знімки.

Лейтенант почав мацати її груди, але вона відсунулася і розглядала фотознімки. Він ліг на спину і скинув штани. Потім вирвав у неї фотознімки і, розставивши їй ноги, спробував вставити. Дівчина лежала й нічого не робила. Коли до нього дійшло, то він уже наполовину загнав член у неї. Нарешті вона вискочила з-під нього і забилася у куток.

– Ах, – сказала вона. – Ах, які ви всі грубі. – І зробила круглі здивовані очі. – Для того, щоб залізти на жінку, треба щось зробити.

– Вибач, – сказав лейтенант і помацав рукою штани.

Він притягнув її до себе за шию і поцілував. Цього разу поцілунок вийшов гарним, принаймні так йому здалося. Він відчув її шерехатий язичок, що нахабно гуляв його ротом. Надто швидко, як би дівчина показувала, що у неї досить досвіду. Більше, ніж у поглинанні морозива і тістечок. Він прихопив губами її соски, а руку сунув між ніг, засовуючи палець у щілину. Вона спочатку напружилася, а потім вивернулася і сіла йому на обличчя. Солодка дівчинка, пройшло у нього в голові і потухло. Обхопивши руками її круглі сідниці, він відчував вібрацію її тіла, як вона згинається, тримаючи своє тіло на

1 ... 26 27 28 ... 60
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов"