Читати книгу - "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов"

Холодне очманіння і байдужість пройшли. Спочатку він лежав і дивився, спостерігаючи, як красиво вигинається над ним тіло дівчини, як підскакують груди, і досада за сьогоднішній день пройшла. Потім він був на ній і входив з шаленим шумом, і дівчина вже кричала, закинувши ноги йому на плечі. Він входив так, наче зводив рахунки з кимось, але це було спочатку, і його нарешті попустило. Дівчина слизько зіскочила, і він побачив знову її теплий круглий живіт, з гарною дірочкою пупа, і коли вона нагнулася, взяла в рот, він голосно кінчив їй у рота, соковитого рота. Дівчина встала і закурила сигарету. Дощ лив за вікном, наче хтось відливав, з лопотінням і матюччям. Слухати дощ – найнеприємніша річ, яку він за собою помічав. Вона докурила і знову взялася за фотознімки, наче вони були причарованими або сторінками якогось модного журналу.

– Розкажи мені про цю тьотку, – почала вона.

– Поклади, – він спробував відібрати фотокартки.

– Ні. Просто я займалася фотографією. Тут з усього видно, що ти шукаєш одну з двох цих тьоток. Але вона не одна. Я правильно мислю? – заторохкотіла вона знову.

Тут у нього вже з’явилася підозра, але він обтрусив її, наче попіл із сигарети. До чого тут ця сцикуха? Звідки їй знати того, чого він і сам не знає? На тобі, напросився. Ще і без кондома. Оце буде хохма, коли з кінця засюрчить. Він ліг на живіт і витягнув, легенько, фотознімки з її рук. Дівчина розімкнула пальці і подивилася на нього здивованими круглими очима.

– Як знаєш. Давай краще поговоримо, – сказала вона, натягуючи ковдру на груди.

Але вони нічого не сказали одне одному. Іва піднялася, клацнула вимикачем, смішно притримуючи ковдру на грудях, оголюючи спину, красиву, вигнуту неймовірною дугою. Одна грудь випала і затріпотіла у срібному світлі, що лилося з розкішних вітрин універмагу. Потім він лежав неголеною щокою на її сідницях, а місто у верхотурі, десь там, нагорі, потріскувало синіми вогнями. Пустота від статевого зближення відступила, і серце його дрібно билося об лікоть. Він дихав важко, але повітря входило в легені вільно, розриваючись там на дрібні кульки. Так лежалося в дитинстві, коли шматок землі обертався разом з тобою, навколо чогось невидимого. Вона перевернулася на спину, взяла його голову в руки і поклала собі на живіт. Він щось пробурмотів, але слова так і лишилися на язиці. Місто тріщало чорнильними спалахами нагорі. І коли вони прокинулися, сизий ранок проходився за вікнами туманом.

– Ти чув про Топтуна? – спитала вона.

– Хочу кави, – замість відповіді сказав він.

– А я думала, ти чув. Ти мент. А менти багато знають, – вона звелася, пошукала очима, що одягнути, накинула його шкірянку і вийшла на кухню. Пізніше, сьорбаючи великими ковтками каву, він намагався подолати дріж у спині й ногах, як то буває, коли професійна звичка починає діяти майже фізично, попріч здоровий розсуд. А вона знову повторила, дивлячись на вікно, обняте обдертими шпалерами:

– Так ти нічого не чув про Топтуна?

– Ні. Розкажи мені про нього, – він помацав навкруги, знайшов пачку сигарет.

Іва вмостилася зручніше, виставивши круглі коліна, і замахала пухнастими віями.

– Так називають одного чоловіка молодí. Ну, ті, що нюхають клей, і ті, що круті, що нюхають кокаїн. Він ходить по людних місцях і розпитує про тих, кого хто образив. Але не тільки ті, що нюхають, наші дівчата теж його зустрічали. Але ніхто не пам’ятає його обличчя. Він щось шукає. І з’явився недавно. Він дужий і сильний, хоча можуть брехати. – Іва закурила сигарету і випустила рівну цівку диму вгору.

– Дуже розумно. Обдовбана молодіж придумала чергову байку. Нічого нового.

– Ага. Але страшно. І мені чомусь віриться, – і вона вмочила булочку в каву, друга рука описала дугу в повітрі.

– Ти знайшла булочки, – тупо сказав він і подивився, мружачись, на бліде сонце наприкінці вулиці, що ганяла зараз порожняком іскристий іній. Заморозки, чорт би їх побрав.

– Топтун лишає знак. І я його бачила. Його неможливо стерти, спалити, – сказала вона.

– Що за знак?

Дівчина встала і підійшла до дзеркала. У дзеркалі відбилися її груди, важкі і красиві. Губною щіточкою вона намалювала п’ятірню з двома лініями. Дівчина виводила старанно, допомагаючи язиком: сиза тінь падала від випнутих лопаток і до сідниць. І ти її, блін, не заслужив, крякнув голос його напарника.

– Оце і все?

– Ага.

– Значить, він щось шукає і все?

– Ага. Але у ньому щось є таке… Ну, діється щось таке…

– Конкретніше…

– Багато говорять. Усі, хто тусує в трубі на Хрещатику і в дорогих нічних клубах, говорять, що бачили Топтуна, але не пам’ятають його обличчя.

– Угу. Іди до мене.

Вона вмостилася у нього на грудях, і вони спали доти, доки не задзвонив мобільник у кишені його куртки. У вікні, в чистому небі, збиралися докупи хмари.