Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

— Вони це потроху враховують, будуючи, — сказала Наомі з-за

його спини. — І саме цього й хоче адміністраторка, то вже

дозвольте їй.

Інженер закотив очі під лоба й стенув плечима.

— Гаразд, мем.

— Усі при ділі? — запитав, підійшовши, Голден.

— Край молока й меду, капітане, — відповів Еймос. —

Тихомирне, мов кошеня, коли спить.

— То як тобі наш кораблик? — поцікавилася Наомі, відходячи

від гурту, де знов закипіла суперечка.

— Та пошарпаний добряче.

— Ми викручувались як могли.

— Ви, дівчата й хлоп’ята, чудеса творили, — похвалив Голден, беручи її за руку. — Але наступного разу не попадайся поганим

хлопам у руки.

— Та ти що? — удавано обурилася Наомі. — Я сама себе й

визволила!

— Тобто попросивши спочатку дозволу на те? І як же ти, коли

точніш, переконала свого тюремника, щоб він перейшов на твій

бік?

Наомі прихилилася ближче до нього й звисока усміхнулася

йому.

— Це ж була в’язниця! За таких екстремальних обставин люди, бува, йдуть на всяке таке, чого не чинять зазвичай. Ти певен, що

все-все хочеш знати?

— Та мені байдужісінько! — сказав Голден і схопив її в обійми.

А вона мало не впала на нього.

— Боже, не випускай мене! — прошепотіла йому на вухо. —

Коліна так і підгинаються. Ще годину походити в умовах цієї

гравітації — й доведеться мені міняти зв’язки!

— Ну то забираймося геть із цього пекла!

Голден виткнувся над плече Наомі та, піймавши Еймосів

погляд, сіпнув головою в напрямі корабля. Механік відповів

своїм кивком і завсміхався, а тоді закульгав по периметру

майдану, роб лячи останні налаштування пристроїв.

— А наш бранець на борту?

— Години дві тому Еймос замкнув його в медпункті, —

відповіла

Наомі,

а

тоді

протягло

застогнала,

вся

розпружившись.

— Як ти — дійдеш до корабля? — спитав її Голден.

— Ага. Піди попрощайся!

Голден одпустив її та, поспостерігавши кілька секунд, як вона, хитаючись на нетвердих ногах, іде геть, вернувся до гурту —

потиснути на прощаня руку Керол Чівеве. Вони з тим кехівцем

саме перейшли до обговорення проблем каналізації та

водопостачання. Швидко попрощавшись та побажавши їм удачі, він підійшов до Басії з його родиною.

— Лікарю! — звернувся він до Лусії, тиснучи їй руку. — Коли б

не ви — не вижив би! Та й ніхто б не вижив. — Далі, обмінявшись рукостисканням із Яцеком, схопив Басіїну руку. —

Басіє! Дякую вам за допомогу з кораблем. А ще дякую за спробу

визволити Наомі. Ви хоробрий чоловік! Хай вам щастить — і

гарної вам погоди!

Тут, мовби вжарт, із темної хмари бризнув лагідний дощик.

Голден усміхнувся їм усім.

— Як? — вухам своїм не повірив Басія. — Ви ж начебто хотіли

завезти мене до…

Голден був уже й рушив геть, але зупинився і сказав:

— Працюйте не покладаючи рук! Хай, як я ще раз завітаю на

вашу планету, ви зможете пригостити мене чашечкою доброї

кави!

— Постараємось! — пообіцяла Лусія. Голден розчув плачливі

нотки в її голосі, але дощ постарався по-своєму: змив сльози з її

обличчя.

За планетою цією він не тужитиме, але тужитиме за цими

людьми. Як і завжди.

* * *

Голдена в його аварійну кушетку, от ніби корабель такими

обіймами вітав свого капітана з поверненням. Коли ж вийшли

на низьку орбіту, він визволився з реміняччя й подався по трапу

на камбуз. Іще тридцять п’ять секунд — і забулькала кавоварка, сповнивши повітря розкішними духмянощами. Аж голова

капітанові запаморочилась.

Тут запливла на кавовий дух Наомі.

— Чи не свідчить такий твій перший крок, що ти маєш

проблему?

— А таки маю, — відказав він. — Але ж я два місяці

протримався на такій планеті, що весь цей час намагалася мене

знищити. А ще маю тут притьмом виконати одну лайняну

роботку, тож чом би спершу й не передихнути хвильку, сьорбаючи каву, а вже опісля й доконати отеє?

— Зроби й мені чашечку! — попрохала вона, а тоді, підтягшись