Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

корабля.

— І мені третю! — загадав Еймос, утягуючись до приміщення.

— Цілу тонну лайна ремонтного звалили мені на плечі, дозволивши попередньо комусь стріляти в мою дівчинку як у

мішень.

— Та ми ж захищались як тільки могли… — почала

виправдовуватися Наомі, але зв’язкова панель урвала її своїм

кудкудаканням.

— Ви там, дівчатка-хлопчики, кавою заливаєтесь? — обізвався

зі своєї кабіни Алекс. — То хай хто з вас і мені занесе бульбашку!

Еймос і Наомі почали складати список ремонтних робіт, які

слід виконати за час перельоту до Медіни, а Голден тим часом

приготував чотири великі бульбашки кави. І зробив це залюбки.

Так приємно було робити щось просте-домашнє, аби

ощасливити людей, котрі поруч тебе. Чорну собі. Два забілювачі

й два підсолоджувачі для Еймоса. Один забілювач Алексові.

Один підсолоджувач для Наомі. Й пороздавав готові кави, кому

яку.

— Могла б ти занести оцю Алексові? — запитав він, подаючи й

другу бульбашку Наґаті. Щось було таке на його обличчі або

прозвучало в голосі, що змусило її занепокоєно насупитись.

— Щось у тебе не так? — спитала вона, беручи бульбашку, але

не рушаючи з місця. Позад неї Еймос незграбно взяв свою каву

скаліченою рукою й рушив на корму, проглядаючи список

ремонтів на своєму ручному терміналі та буркочучи, що так

багато звалилося на нього праці.

— Як я й сказав: маю виконати одну лайняну роботку.

— Допомогти тобі?

— Хотів би я впорати це самотужки, якщо ти не проти.

— Звісно, не проти, — сказала вона, а тоді ще й цмокнула

легенько його в щоку. — Заскочу до тебе згодом.

Голден подався до шлюзу й складської палуби, знайшов

самозапечатуваний в умовах вакууму пакунок, шкребачку й

ПКД-костюм для зовнішніх лагоджень, а ще — портативний

зварювальний апарат. Уліз у костюм і поплуганив через

корабель до трюму.

Туди, де, на його переконання, крилося місце останнього

спочинку Міллера.

Він зачекав у трюмовому шлюзі, поки пройде цикл відчиняння

зовнішніх дверей і в приміщенні запанує повний вакуум, а тоді й

увійшов туди. Хай щось піде не так — якщо те, що лишилося від

протомолекули на його кораблі, надумає захищатись, — то він

перебуватиме у вакуумі, а шлюз блокуватиме доступ до його

корабля. Замкнув шлюз за собою і сказав Алексові вимкнути

місцевий контроль дверей, поки він не зв’яжеться з пілотом і не

попросить відчинити. Алекс погодився, не допитуючись, навіщо

це.

І тоді Голден почав методично розрізати трюм на частини.

За п’ять годин такої праці, й з однією заміною

внутрікостюмного повітря, він таки знайшов те, що шукав.

Невеличкий клаптик плоті, завбільшки з пучку Голденового

пальця, приклеєний до споду енергопроводу, за зйомною

панеллю в обшивці трюму. Було це за пів метра від того місця, де вони вперше виявили того протомолекулиного монстра, що

на Ганімеді «зайцем» проліз на «Росинант». У Голдена мурашки

полізли по шкірі, коли він усвідомив, як довго вони скрізь

возили з собою часточку того виплодка.

Зішкріб того поліпа з енергопроводу, а тоді і його, й шкребачку

вклав у вакуумний пакет, усе те герметично запечатав. Зваркою

кілька хвилин смалив занечищене місце, розпікши метал аж до

червоного, аби знищити й щонайменшу молекулу, що могла

лишитися від того витвору протомолекули. Тоді попорпався у

трюмних припасах, поки знайшов перезарядку для катапульти

проб, відкрив корпус і вклав туди пакет.

Ось він з’єднав свій костюм із загальним радіоканалом

«Росинанта».

— Наомі, ти десь напохваті?

— Я слухаю, — обізвалася вона за мить. — На оперативці. Що

тобі треба?

— Можеш ти схопити ручний контроль проби, гм… 117А43?

— Авжеж. А що ти хочеш із цим зробити?

— Викинути у двері вантажного трюму. Можеш ти дати цій

пробі хвилин п’ять, а тоді послати її на Ілусове сонце?

— Гаразд, — погодилася вона — не ставлячи того запитання, охота поставити яке вчувалася йому в її голосі.

Він вимкнув радіо.

Була ж та проба невеличким електромагнітно-інфрачервоним

сенсором із рудиментарною рушійною системою. Того типу, яким користуються військово-космічні судна, аби роздивитися, що може