Читати книгу - "Тиха радість, Галина Левтер"

— Гайда під  синє одіяло? — рішуче запропонувала Наташа.

— Давай! — Ліна знала, що не відвертиться.

Прибравши нашвидкоруч стіл, дівчата залізли погрітися.

— Натко! Що сталося в школі? — набравшись сміливості, Ліна почала розмову.

— Лінко! Ох, Лінко! Наші зажерлися! Вирішили на фізиці обговорювати твої відносини з Алом. Всяке говорили, Лінко! І Матвійка розкричалась!

— Юліанна Матвіївна? Кричала?

— Вона їх на місце поставила! Пригнало півшколи вчителів… Коротше кажучи, моралі почитала… Та тільки ті за двері кабінету, шкільні покидьки продовжували обсмоктували новину, що Берні пішов тебе зваблювати. А там ще й Давидова розпсіхалася! Знайшлася невіста з кислого тіста! Добре, що тебе не було сьогодні.  Розірвала би тебе та руда відьма, а дурник Сип могилку би тобі викопав! Лінко,  на великій перерві про вас балакали всі!  Ніби з гучномовця лилися плітки. Справжній переворот!

Ліні робилось зле. По інтенсивності розповіді вона розуміла, що до кульмінації ще далеко.

— А потім пришла наша кєра. Оголосила приємну новину про класну й виховну годину замість алгебри і геометрії, «потішила»  завтрашніми батьківськими зборами. І це вона вже встигла всіх  предків обдзвонити! Кєра розпиналась, кричала, аж тут зайшов Берні. Такий спокійний, ніби ніц не сталося! Я би його забила! Кєра вирішила це зробити сама!  При всіх орала в стилі Матвійки. Фізичка задала тон, так і про його крутого батька забули всі.  А ти ж сама знаєш, як Бернів бояться! 

Найцікавіше, Лінко, що таким ангелочком твій Алюнчик був, такий смиренний! Хитав головою, погоджуючись, що він мерзотник! Хоч до рани приклади! Сип там шепнув, що Ал святим чоловіком став після спілкування з тобою! Ти ж знаєш нашу Оксану Миколаївну! Та кричить з причинами і без причин. Ото вона вищала! Сипко ще б трохи й на кусочки розсипався!  

— Угу,— мугикнула Ліна.  Вона розуміла, що не просто так всі засуєтилися. 

— Угу? Це квіточки! Недобрий блиск в очах був у твого янгола! Я тобі якось казала, що до одинадцятикласників мали приїхали гості з Донецького національного університету. Все таки поступати всім кудись треба, а наша кєра зв'язки там добрі має. То вони і приперлися. Така поважна делегація! Ми звісно пораділи, що алгебра, геометрія і класні моралі  відміняються.  Слухати  кєрині нотації ще дві години — така собі історія.

Поважні гості про те, про се оповідали, а потім цікаві речі стали казати. Мовляв, самі розумієте, Донецьк — місто поліетнічне, поліконфесійне, мультикультурне. Їхній університет приймає студентів зі всього світу, тому питання терпимості для них — ключове. Знаєш, це нагадувало твою улюблену пісню: «Незалежно від раси чи від кольору людей ти люби усіх, усім роби добро!»  

Гості поїхали, а передчуття, що нечисто тут — лишилося!  І що ти думаєш?  Виховання на цьому не закінчилося. Восьмий урок вліпили всім. І попробуй додому злиняй!

Пригнали з сьомого по одинадцятий клас. Як думаєш,  тема дня  була про що?

— Ал і Святоша? — Ліна нервувала від цих оповідок.

— Де там! Тема про модне останнім часом слово «булінг». Бесіду проводили не вчителі, а представники органів правопорядку. Якогось суддю, крім міліціянтів запросили! От до чого вирощування принців і випещування принцес привело! Всі нервували, коли розказували про законодавчі ініціативи карати за шкільне насилля, ну той булінг, а твій Ал був спокійним.  Здається, його навіть забавляли страх і сум'яття, яке передавалося від учня до учня у зв'язку з озвірілими вчителями та моралями, які щедро полилися з усіх сторін. Хто лякливіший, одразу припнув язика,  хто розумніший — замовк й став спостерігати.  Бо ж неспроста, ой неспроста, скакало полум'я в очах Берні. А от дурні й нахабні вирішили його розізлити!  Сип з Марчиком ще ті  ідіоти! Я би з таким не водилась! Навіть Фрол заткнувся й глипав очима на все теє дійство. Бо чують мої кишки, без бернштейнівської руки тут не обійшлося. І не знати, хто то придумав: чи старий, чи малий, чи обидва! 

— Натко, ти серйозно?

— На повному серйозі! Ти зовсім не цікавишся ні шкільними плітками, ні місцевими новинами! Так не можна! Ти зовсім життя не знаєш! Мені Віталік трохи розказував. Його батько садівником у Бернштейнів. Часом щось вихопиться про хазяїв, то потім роззирається навсібіч! Добре, що ще живий!  З такими не пожартуєш! Тому може і подобається тобі Берні, але не крути з ним шури-мури!

—  Натко! Ал – не мій хлопець, не мій янгол.  І він не може мені подобатися, бо я не рівня йому. Я  все прекрасно знаю і розумію!

— Пробач! Просто ми всі їм не рівня. Не тих статків!  З нашими почуттями ніхто не рахуватиметься. Син простого бернштейнівського садівника і той не має право вибору! Тому подумай, що вони можуть зробити з тою, в кого по самі корінчики втріскався їх синок!

— Натко! Ну яке втріскався? Просто, пішов і вибачився! Як він з багатої сім'ї, то нічого людського в ньому немає?

—  От бачиш! Він вибачився за те, що був з тобою придурком, а ти його вже і захищаєш! І не кажи, що нічого між вами не відбулося, бо ж Александр на очах усієї школи  дружків-ідіотів опустив  нижче плінтуса ради тебе!

— ???

— Сип після тих виховних годин все одно поліз до Берні з питаннями. Він же перед Арінкою скаче, як бик перед коровою! Ну, його пісня відома,  типу, що там у тебе зі Святошею. Ал йому між очі як трісне відповіддю: «Її звати Ліна». Боже, що там було! Всі аж оніміли! Сип давай на правах друга діставати фразочками, що там в тебе з Лінкою, чи сподобалась на смак, скількох пацанів обслужила і все таке! Ал як гаркне: «Вона не така».

Марчик з Сипом в один голос: «А яка?». Ал відповів, що їм до тебе, як до неба рачки! Арінка вирішила й собі повищати, нагадавши хто її батько, і чиєї ти рідні! Так він відрізав, що вона без свого батька-матері нічого й не варта! Ну, пізги-візги і все таке довго оповідати!  Врешті-решт він виголосив те, що ніхто не очікував почути. Він сказав, що і йому до тебе теж далеко! Чуєш, Лінко! Він визнав, що такий негідник, як і вони! Що він недостойний тебе! Уявляєш?