Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Ти не звичайна людина, Дене, ― прошипів Майк. Він гарячково стискав праву руку. Кісточки пальців приємно поколювали.

― Звичайно, мені від твого «лагідного» доторку нічого не буде.

Денис зробив крок уперед, змахнувши піджаком. Майк чітко розгледів рукоятку небесної сталі, яка визирала з кишені. Небесна сталь самого Майка, що також притаїлася в піджаку, почала нервово гріти тіло.

― Дарма тільки сили потратив, ― пирснув Денис, торкаючись до небесної сталі, такої небезпечної для них зброї.

Майк закотив очі й стрілою кинувся до Дениса ― вивернув його руку за спину:

― Ти чого задумав, ідіоте? Я сильніший, забувся?

― Гм, ти ні на хвилину не даєш мені це забувати. ― Зненацька вибухнув сміхом той: довгим, істеричним, бісячим.

― Чого ржеш?!

― Ох, ти неймовірний, Майку, ― крізь реготіння вичавив Денис. ― Досі вражаюся твоєю неврівноваженістю. Занадто легко ти заводишся. І як тебе взагалі на люди випускають з такою-то вдачею?

― У тебе дозволу забули спитати! ― відпустив його Майк.

Тим часом Денис дістав з кишені кинджал й неспішно провів пальцем по лезу, шепочучи:

― Знаєш, а я хочу відігратися...

― У стінах школи? ― примружився Майк.

― А то! Навіщо відтягувати те, що й так рано чи пізно станеться?

І він прожогом накинувся на Майка, чітко цілячись в шию. Майк умить вивернувся, на ходу дістаючи свій клинок.

― Дідько, ти серйозно?! ― У його очах загорілися недобрі вогні.

― Та ні, це ігри в мене такі. ― Денис покрутив кинджалом між пальцями.

― Мало дісталося минулого разу? Хочеш добавки?

Денис засміявся, а тоді замахнувся з ударом. Він хотів влучити в груди. Майк, мерщій зреагувавши, відбив напад кинджалом. Почувся іскристий звук. Повітря немов намагнітилося, як це зазвичай буває під час поєдинків. Майкові дико не вистачало зараз свого меча. Ці ж кинджали тільки для дуже близької дистанції чи метання годяться.

― Ти би тактику змінив, ― просичав він. ― А то зовсім не цікаво.

Денис тільки реготнув, а відтак знову напав. Майк захистився. Клинок об клинок ― аж іскри полетіли. В очах суперника він бачив тільки чорноту.

Наступної миті Денис зробив підніжку ― Майк впав на підлогу, перекотився й блискавично піднявся. Йому ці ігри вже набридли. Він перешкодив черговому зіткненню: міцно вхопився за кисть супротивника, а потім перекинув його через себе на дощане покриття. Нахилився до Дениса, стиснувши лівим ліктем шию, правою рукою вибив клинок.

― Знайшов, із ким гратися, піжоне! ― прошипів здавленим від злоби голосом він.

― Ви що тут влаштували?! ― неждано-негадано загорланив невідомий хлопець.

Майк скосив очі й помітив, що навколо них згуртувалися глядачі. Він з Денисом, звісно, влаштував феєричне шоу. Таке в цій школі кожного дня не побачиш. Діану серед натовпу Майк не виявив. І це добре. Він сподівався, що ця дівчина має хоч краплину здорового глузду й не підслуховувала їхню розмову.

Незнайомий хлопець пробивався через тисняву. Він мав каштанове волосся, був одягнений в шкільну форму, а на пальці красувалася срібна каблучка з літерою «О».

«Один із нас, зрозуміло», ― подумалось Майкові. Він підвівся.

― Зовсім знахабніли?! ― закричав цей хлопець, опинившись поруч. ― У нашій школі заборонені кулачні бої, бевзні! Тим паче… ― він перейшов на шепіт, ― між представниками Пір року.

― Як там тебе… ― Майк зиркнув на бейджик: «Староста. Олексій». ― Льоха, нічого серйозного не сталося.

Денис піднявся слідом.

― Усе гаразд, без паніки, ― сказав той, пригладивши волосся.

― Бовдури! Про себе не думаєте, то хоч про інших подумайте, ― кивнув на учнів Олексій. ― Для вас це просто забавка, а їм це може коштувати життя. Ви гадаєте, правила просто так прописані? Кретини! Ваше щастя, що директора зараз немає. Він вас за це по голівці не погладить, ― глибоко видихнув він.

― Ти ж йому не докладеш? ― обнадійливо промовив Денис.

― Ще й як докладу! Такі вибрики не можна спускати з рук. Їх потрібно знищувати при корені. Хочете битися ― ідіть у тренувальну залу. А тут школа, де навчаються звичайні діти, яким ваше махання зброєю попросту небезпечне!

Майк здвигнув плечима. Він тут ненадовго, а Денис нехай розбирається.

Олексій раптом підійшов до нього й зовсім тихо сказав:

― Знаєш, Майку, від кого, від кого, а від тебе я такого вибрику не очікував. Я ж бо думав, Ден усе прибрехав. Він може. Але ж ні, що я бачу?! Ти неконтрольований псих. Недарма тебе із замку стільки років не випускали. Дай-но тобі в руки зброю, то відразу на людей накидаєшся, ― похитав головою він. ― Невже завдання охоронця тільки в міцних кулаках? Ну-ну… Ти цього недостойний.

― А хто достойний? Може, ти? ― Майка охопила хвиля обурення.

― Та будь-хто!

Майк криво посміхнувся, мимоволі глянувши на Дениса ― той хитро скалився. А він молодець, велику роботу проробив по запудрюванню мізків, нічого й додати.