Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Між тим Олексій обвів їх сердитим позирком:

― Шкода, дуже шкода, що в мене наразі є важливі справи… Щоб, коли я піду… ― Хлопець підняв вказівний палець. ― Жодних. Бійок! Затямили?!

Відтак ще раз нагородивши їх гнівним поглядом, Олексій пішов геть.

Майк ступив до Дениса, метаючи іскри. Тихо, але твердо мовив:

― А я бачу, ти на місці не сидиш. Здорово попрацював. Красунчик просто.

― Дякую. ― Денис єхидно посміхнувся. ― Я старався.

― Навіщо ти це робиш? Навіщо продовжуєш отруювати моє і без того несолодке життя? Ніяк не можу второпати…

― Навіщо, питаєш? ― Той приклав пальці до підборіддя. ― Ти слабак, Майку, от що. Ти не впораєшся з ношею, що на тебе покладена.

― Моє завдання доволі просте.

― Ну от, ти знову мислиш дуже плоско. Викинь ті пусті настанови своїх батьків нарешті! Єдину треба тримати під контролем усіма, Майку, чуєш? УСІМА способами. А як ти це будеш робити, коли втікаєш від неї, як від вогню, коли сам потребуєш стримування? Хоча… Якби ти тримав себе в руках, від моїх дій не було б жодної користі. А так… ― Денис стенув плечима. ― Спасибі, друже.

― Та пішов ти, ― процідив Майк, розвертаючись. Несподівано він помітив Дафні серед натовпу. Подруга розсерджено на нього витріщалася, надувши губи й склавши руки на грудях. А коли наштовхнулася на погляд Майка, то рішуче наблизилася до нього.

― Недоумки, ― незадоволено прошипіла вона.

― І тобі привіт, краля. ― Денис широко посміхнувся.

Майк заричав, одночасно беручи Дафні за руку. Чимдуж попрямував до виходу, на свіже повітря. Ще мить біля цього білобрисого ― і Майк за себе не ручається. Він себе справді стримував як міг, щоби не розшматувати Дениса небесною сталлю на дрібнесенькі кусочки, а потім розіслати їх на всі сторони Імперії Пір року. Дістав!  

― Що за цирк ви влаштували?! ― вигукнула Дафні, коли Майк відпустив її біля зовнішньої стіни школи.

― Та він сам наривався! ― У його очах з’явилися люті вогники.

― А ти повівся! Ну серйозно, Майку, коли до тебе нарешті дійде? ― Дафні взяла руки в боки. ― Він тебе спеціально виводить із себе.

― А я типу не знаю?

― То чого ти тоді ведешся? Це дурість! І наслідки, Майку, обов’язково будуть.

― Я тут довго не затримаюсь. ― Майк подивився на небо, заполонене темними гнітючими хмарами. Воно немов віддзеркалювало його душевний стан.

― Я не нашого директора маю на увазі! Він, звісно, може придумати всякі звірські покарання. Одного разу учнів, які побилися, змусив драїти підлогу школи з голими руками, накарячках. Але тебе очікуватиме гірша участь.

― І яка? Чим мене ще можна здивувати до втрати пульсу, а?

― Майку, а ти не здогадуєшся? ― Він нічого не відповів. Дафні повела далі: ― Твоєму дядькові повідомить, от що. А той обов’язково знайде найжорстокіший метод покарання.

Майк гірко посміхнувся, чомусь торкнувся до спини, а потім прошипів крізь зуби:

― Переживу.

Він сів на землю, упершись об кам’яну шершаву поверхню стіни, втупився поглядом у зелену рослинність, яка дивом ще не пожовкла. Йому хотілось заховатися від усіх. Занадто багато чого сталося, і станеться ще. Майк не впевнений, що зможе з достойністю впоратися з усіма проблемами, які нахлинули нестримною рікою.

Майк почув, як Дафні приєдналася до нього.

― Усі знали, де Єдина, ― мовив здавленим голосом він. ― Один я був не в курсі.

― Якщо тобі стане від цього легше, я не знала.

Майк кинув на Дафні підозрілий погляд.

― Ти серйозно чи придурюєшся?

― Говорю, приклавши руку на серце.

― Ти не могла не знати! Ця дівчина занадто яскраво виділяється.

― Цілком звичайна, ― повела плечима Дафні.

― Не можу повірити… Ти її взагалі, либонь, бачила? Її волосся?..

― Таке, як і в мене.

― У тебе світліше.

― Ну так, ну так, це ти у нас знавець по Єдиним, не я, ага.

― Якщо всі знали, де Єдина, навіщо тоді було мені давати таке завдання?.. ― відсторонено прошептав він.

У той вечір дядько покликав Майка до себе й сказав, що той має знайти Єдину, втрачену десятиліттям. Мов, вона навчається тут, у цій школі, але хто конкретно нею є ― невідомо.

― Можливо, ― розпочала Дафні, ― дядько хотів тебе перевірити? Ну, на що ти здатен? Чи ти зможеш розпізнати її серед натовпу?

― О, тоді я блискуче виконав це завдання! ― Майк гучно вдарився спиною об стіну. ― І вибрав правильний дах. От дідько!

А він просто хотів побачити на власні очі вогні нічного міста, поспостерігати за ними, особисто познайомитися з витворами людської цивілізації, помилуватися цими електричними кольорами. І тут, як сніг на голову, на нього навалилася вона, Єдина. Саменька прийшла до його рук, правильніше, налетіла, навіть не усвідомлюючи, що опинилася на крок від загибелі.