Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― А я то думав, що зустрів нарешті якусь нормальну, хоч і несповна розуму, дівчину! А ні… ― істерично захихотів він.

― Фортуна тобі, звісно, усміхнулася, ― сказала Дафні, крутячи між пальцями пасмо волосся. ― До речі, чому ти так себе з нею поводиш? Я все розумію, ти її недолюблюєш через те, що сталося, і так далі, але ж…

Це ще м’яко сказано. Майк дихати одним повітрям з Єдиною не може. Як тільки бачить, у голові відразу малюються не найкращі сценарії дій. 

― Але ж, ― продовжила Дафні, ― вона дівчина. Ще закохається в тебе.

Майк із гнівом витріщився на неї:

― Ти при своєму розумі?

― Дівчатам подобаються погані хлопці, Майку. А такого як ти, так і хочеться розгадувати, дізнатися, що коїться в твоєму серденьку. Одним словом: будеш її відштовхувати, ще ближче наблизиш до себе.

― Маячня якась… ― доторкнувся до шиї Майк, відводячи погляд.

― Не маячня! На Єдину мені особисто начхати. Я за тебе переживаю. Тобі ж це подобається, правда?

― Що саме? ― Напрямок цієї розмови Майкові зовсім не до вподоби, аж до кігтиків божевільних кицьок на серці.

― Гратися з нею, от що!

― Не верзи нісенітниці, Даф.

― Мені часом тебе так прибити хочеться, ― прошипіла вона, стискаючи кулаки.

― Не одній тобі…

― Я серйозно, Майку! Прояви хоч краплю джентльменства. Я ж знаю, ти можеш, коли захочеш.

― Тобто якщо я буду галантним, я не приваблю її до себе, так? Логіка залізна просто.

― Ти нестерпний! Добра тобі тут бажаю, а ти… І взагалі, чого ти такий роздратований? Тебе готували до цього все твоє життя. Ваша зустріч ― це незмінна константа.

― Я гадав, що в мене є ще чотири роки в запасі…

Запанувала тиша, пронизана неспокійним шумом вітру та погойдуванням дерев. Через деякий час Дафні дістала якусь штучку з кишені джинсів.

― Це що таке? ― із цікавістю запитав Майк, нахиляючись. Брови Дафни стрімко полізли на лоба.

― Це прикол такий?

― Ні. ― Майк вихопив з шокованих рук прямокутну тоненьку річ. Він бачив, що з такими штуками всі тут ходять. Нажав на якусь кнопку збоку ― пристрій засвітився.

― Ти мене часом так ошелешуєш! Знаєш дуже багато речей, немов якась ходяча енциклопедія, а таку звичайну річ як телефон розпізнати не можеш.

― Це телефон? ― Майк покрутив ним. Пристрій просить пароль із цифр.

― Агась! Віддай назад. ― Дафні простягнула руку. Майк виконав її прохання. ― Не дивись. ― Вона відхилилася, наскільки це було можливо, і почала вводити цифри.

― Не хочеш, аби я довідався про всі твої секретики? ― лукаво посміхнувся він.

― Спробуй їх приховати від тебе, ач. ― Дафні передала телефон.

Майк став рухати пальцями по екрану: купа іконок, є можливість робити фото, вихід в інтернет, нотатки, мессенджери… Через хвилину зробив висновок:

― Схоже на наш лист-шет… Це земляни в нас ідею вкрали?

― Телепню! Це ми в них. Наші ж лист-шети тільки повідомлення можуть пересилати, ну й книжки можна почитати. А ці телефони мають набагато більше можливостей. Дивися.

Вона щось понатискала ― залунала невідома Майкові весела композиція, наповнена різними інструментами й людським голосом.

― Безпорадна функція, ― пирхнув він. ― Живий інструментал кращий за запис.

― Ну, ти, звісно, божественно граєш на фортепіано… ― Дафні замріяно подивилася вгору. ― Мед для вух. Але це, ― вона вихопила телефон, ― також насолода. У будь-який момент включаєш музику, не залежачи від місця й простору.

― Угу. ― Майк поривався забрати іграшку, але Дафні вже її заховала.

― Якщо так цікаво, придбаєш собі. ― Через секунду вона сказала тоном, сповненим співчуття: ― Ти багато чого втратив, Майку. Десять років провести у вежі… Жах якийсь.

Майк залився поривчастим сміхом. Дафні, як завше, має рацію. Так, він десять років прожив у замку. Був закований в улюбленій вежі. Звісно, були ділові й не дуже вилазки, але завжди під пильним оком дядька. Така безпека ― необхідність. Є вагомі причини, чому довелося заховатися від усього світу.

А тепер настав час для дорослої гри. Мабуть, дядько вважає, що Майк уже достатньо підготовлений до своєї ролі. Або Судді негадано-неждано згадали Закон, у якому чітко прописано: «Єдина-принцеса та Зимній-охоронець знайомляться у віці шістнадцяти років». Або сталося щось таке, про що йому не повідомили. Щось, що може загрожувати Єдиній-принцесі.

Зненацька Майк побачив серед десятків учнів підозрілі силуети: люди у темних плащах з каптурами, накинутими на голову. Вони стояли, як статуї, по всьому периметру зовнішньої частини школи. Схожих людей Майк бачив і біля будинку Єдиної, коли пробирався на дах. Але тоді він не став вважати це чимось значним. До вчорашньої ночі.

Майк піднявся й мовчки попрямував до саду.

― Ти куди? ― запитала Дафні, встаючи.