Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

Двома годинами пізніше він скінчив працювати, вимкнув

екран й підвівся з-за столу. В кабінеті було темніше

й прохолодніше від того, як він любив. Його заспокоювало

гудіння системи вентиляції. Якби вона колись хоч на хвилинку

стихла, треба було би одразу хвилюватись. Чоловік потягнувся, хребці між лопатками захрустіли, немов рінь під ногами.

Найпевніше, вони всі зараз у барі. Серж, Корін і Казімір.

Макондо й Ґарза. Такі схожі, немов брати. Джоджо. Його люди, настільки його, що справді йому належали. Він мав би й собі

піти. Приєднатися до них. Подружитись.

Він мав би піти до себе на койку.

— Давай, старий, — промовив він. — Ну, чого ти. Треба трохи

відпочити.

Він зачинив і замкнув кабінет, перш ніж у нього в думках

виринув голос Сем. «Навіть коли всі тверезі і працюють до

посиніння, мої люди швидше не справляться». Він повагався.

Широкі пальці застигли над клавішами. Уже пізно. Йому

потрібно поїсти й поспати, і посидіти в сімейному агрегаторі, який три роки тому завів його кузен, щоби помогти членам сім’ї

відстежувати, кого й куди занесло життя. У контейнері на нього

чекав миттєвоморожений зелений чилі від Гетча із Землі. До

ранку все може зачекати. Нікуди воно не подінеться. Навіщо

йому лізти поперед батька зі своїми ініціативами. Більше йому

за це ніхто не заплатить.

Він повернувся, сів за стіл і перечитав звіт про травмування.

* * *

залив усе машинне відділення, відбився від стелі й стін, поки

навколо нього мало не хор реготав. Двоє техніків, що були

в

протилежному

кінці

відсіку,

озирнулися,

бездумно

посміхаючись до неї.

— Техпідтримка? — перепитала вона. — Ти певно жартуєш.

— Хіба рейкотрон не технічна штука? По-моєму, страх аж яка

технічна, — промовив Бугай. — І йому потрібна підтримка.

— Саме тому ти й переназвав те, чим я займаюся, техпідтримкою?

— Ага.

— Нічого не пройде, — заявила вона.

— Тоді роби свою роботу хутчіше, — скомандував Бугай.

— Ешфорд накладе на тебе дисциплінарне стягнення, коли

дізна ється, — вже не так весело заперечила дівчина.

— Має право. Та я хотів поговорити ще про одну річ. Учора ти

щось згадувала про те, скільки бригаді потрібно часу на

виконання свого завдання, коли всі тверезі.

Він ніби вимкнув світло. Усмішка зникла з обличчя Сем, наче

там її ніколи й не було. Вона схрестила руки. І в кутиках рота

в неї проглянули крихітні серпики зморщок, від чого Сем одразу

постарішала. Бугай кивнув, ніби вона щось йому сказала.

— У тебе техніки приходять угашеними на роботу?

— Інколи. — І неохоче додала: — Дехто просто п’яний. Але

переважно це пилок піксі через недосип.

— У мене є звіт про травмування одного пацана, якому

розкришило коліно. У нього в крові нічого не знайшли. Проте, схоже, ніхто не перевірив хлопця, який вів мех. Навіть ім’я його

не згадано. Дивно, правда?

— Якщо ти так кажеш, то…

Бугай дивився собі під ноги. Сіро-чорні формені черевики.

Бездоганна підлога.

— Сем, мені потрібне ім’я.

— Ти ж знаєш, я не можу. Ці гівнюки — моя команда. Якщо

я втрачу їхню повагу, то нам тут гаплик.

— Я нікого з твоїх не чіпатиму, якщо вони не приторговують.

— Не змушуй мене вибирати сторони. І ти вже пробач мені, але

в тебе й так тут друзів не густо. Варто було би замислитися, як не

відштовхувати від себе людей.

На протилежному кінці відсіку двоє техніків піднімали меха на

сталевій лебідці. Бурмотіння їхньої бесіди не дозволяло розчути

слова. Якщо він їх не чує, виснував Бугай, то й вони його теж.

— Ага. То що, Сем?

— Бугаю?

— Мені потрібно, щоб ти вибрала, на чиєму ти боці.

Він помітив, що вона завагалася. Можливо, всього лиш на пару

секунд. Він знову поглянув на техніків. Вони відкрили кожух

меха й діставали з його спини електромотор. Менший за

упаковку з шістьма банками пива. Досить потужний, щоби

скручувати й дерти