Читати книгу - "Дикий Захід , Arachne "

Тінь Вітру напружився, його обличчя спотворилося від гніву.

- Я не допомагаю, - загарчав він, підходячи ближче. - Я захищаю свій народ! Ми... не раби білих. Але якщо не взяти зброю... нас уб'ють.

Джек це розумів. Він відчував біль і розпач у словах Тіні Вітра, бачив, як ця людина намагалася балансувати на межі життя та смерті, намагаючись захистити свій народ.

- І що далі? - спитав Джек. — Ви продовжите вбивати поселенців? Далі лише кров?

Тінь Вітру на мить завмер, його погляд став ще жорсткішим. Потім він промовив тихо, майже пошепки:

- Кров уже на землі. Вона не зупиниться.

Тінь Вітру стояв навпроти Джека, його очі виблискували, наче охоплені внутрішнім вогнем. Тиша навколо здавалася напруженою, як перед бурею. Нарешті, індіанець заговорив, його слова були різкими і сповненими гіркотою:

— Ми не обираємо цієї війни, ковбой, — сказав він гортанним голосом. - Це ваша війна, білі люди. Ви приходите, спалюєте наші землі, вбиваєте наших жінок та дітей. Ми боремося за життя.

Джек уважно слухав, не перебиваючи. Він розумів, що зараз не час суперечок - йому треба було дізнатися правду.

- Але хто змушує вас брати зброю? Хто стоїть за постачанням? — спитав він тихо, його голос був сповнений прихованої напруженості.

Тінь Вітру зловісно посміхнувся:

— Ти їх знаєш, Джек МакКолл. Люди з грошима, із владою. Вони ховаються за усмішками та доброзичливими словами. Вони пропонують мир, але дають війну. Вони продадуть зброю і нам, і вам. Їм байдуже, хто помре, головне золото в їхніх кишенях.

Джек мовчав, обмірковуючи почуте. Це підтверджувало його припущення, але він хотів знати більше. Він мав з'ясувати, як глибоко ця мережа проникла до міста і хто з місцевих жителів замішаний.

— Ти знаєш їхні імена? — спитав він, намагаючись звучати спокійно, але в його голосі прослизала напруженість.

Тінь Вітру трохи сповільнився, потім тихо промовив:

- Я не знаю всіх. Але один із них… містер Річард Хейс. Продавець. Він продає зброю твоїм людям та моїм. Зустрічається з іншими — з ранчерами, маршалом... з тими, хто контролює це місто.

Джек відчув, як усередині нього наростає гнів. Річард Хейс був одним із найшанованіших людей у ​​місті, багатим торговцем, який завжди тримався осторонь проблем. Але тепер усе стало на свої місця.

— Чому ти мені допомагаєш? - спитав Джек. - Ти ж міг просто мовчати. Чому це мені сказав?

Тінь Вітру мовчав кілька секунд, потім тихо відповів:

— Біла жінка... Вона добра до мене. Вона колись врятувала мене. Я їй завдячую. Але знай, ковбой... це не змінює того, що між нашими народами триває війна. І ця війна не зупиниться лише тому, що ми говоримо.

Джек кивнув, розуміючи тяжкість слів. Тінь Вітра говорив правду — кров, пролита на цій землі, не висохне так легко. Але тепер він мав ключ до розгадки, і він мав намір слідувати за цією ниточкою до кінця.

- Зустрінемося ще, - сказав Тінь Вітра, повертаючись, щоб піти. — Але пам'ятай, ковбой... Я не твій друг.

Джек дивився, як індіанець іде у темряву, розчиняючись у ночі так само, як і з'явився. Усередині нього росло почуття тривоги, але разом із ним з'явилася і рішучість. Тепер він знав, що робити.

Джек їхав назад у місто, задумливо дивлячись на дорогу перед собою. Думки про Тіні Вітра і про те, що він дізнався, перепліталися з тривогою за Еллі. Вона була втягнута у цей конфлікт глибше, ніж здавалося. Її зв'язок з Тенем Вітра могла зіграти вирішальну роль його власному розслідуванні, але вона ставила їх у небезпечне становище.

"Якщо вони дізнаються, що вона знала про це, - подумав Джек, - хтось може спробувати змусити її замовкнути назавжди."

Він згадував, як її очі потемніли, коли вона розповідала про Тіні Вітру. Спогади про врятованого індіанця, її доброта у світі, де доброта рідко винагороджується. Вона не могла навіть припустити, що її минулі вчинки тепер зроблять її мішенню. Але Джек розумів. Він знав, що люди, які стоять за контрабандою та нападами, не пошкодують нікого, хто може зруйнувати їхню схему.

Його кінь впевнено крокував знайомою дорогою до Санта-Феліз, а Джек знову і знову прокручував у голові те, що йому потрібно зробити. Перше – захистити Еллі. Вона не має постраждати. Навіть якщо вона була сильною та незалежною, її минуле з Тенем Вітра робило її вразливою. У цьому жорстокому світі кожен неправильний рух міг призвести до загибелі.

"Я не дозволю цьому статися", - твердо подумав Джек.

Коли містечко нарешті з'явилося на горизонті, він уже знав, що робитиме. Йому потрібно було переконати Еллі, що вона в небезпеці, і змусити її прийняти його допомогу навіть якщо вона гордо відмовиться. Це була не та битва, в якій вона могла битися одна.

Джек в'їхав у місто з ясним рішенням. Ті, хто стояли за контрабандою, були не просто злочинцями - вони були холоднокровними вбивцями. Вони вже показали, на що здатні і вбили його брата. Джек знав, що якщо хтось запідозрить Еллі в причетності або, що ще гірше, зрозуміє її зв'язок із Тінем Вітра, вони без роздумів приберуть її. Вона могла не усвідомлювати, наскільки глибоко виявилася втягнута в цю смертельну змову, але Джек бачив усю картину.

Зупинивши коня перед баром, Джек спішився. Він постояв на мить, прислухаючись до звуків вулиці. Повітря було наелектризоване тривогою — люди, не знаючи точно, звідки загрожує небезпека, все одно відчували її наближення. Він знав, що це затишшя перед бурею, але не знав, коли вона вибухне.

Він увійшов до бару, і його очі одразу знайшли Еллі, яка стояла за стійкою, розмовляючи з одним із постійних клієнтів. Її обличчя було напруженим, погляд зосередженим. Вона, звичайно, розуміла, що щось відбувається, але, як і решта, не знала деталей. Джек пройшов до неї, сівши на один із високих стільців біля стійки.

Вона помітила його і трохи кивнула, потім підійшла ближче, витираючи руки рушником.

- Все гаразд? — спитала вона тихо, намагаючись приховати занепокоєння.