Читати книгу - "Книги згорілої ніжності, НМ"

Місяць пройшов, але війна не відпускала. З кожним днем бої ставали все більш жорстокими. Рафаель відчувала, як її серце поступово обростає бронею. Її мати, серафим, була серед тих, хто віддавав свої сили в боротьбі, і вона продовжувала навчати свою доньку новим стратегіям. Втім, навіть в умовах постійної загрози Рафаель відчувала, що їй складно відпустити те, що колись було її єдиним світлом — Люцифера.

Її думки не переставали повертатися до нього. Вона відчувала його присутність у кожному дні, навіть якщо він вже не був поруч. Він залишив у її душі порожнечу, яку вона не могла заповнити нічим іншим, окрім як боротьбою.

Тим часом, у таборі янголів і демонів, почали з’являтися нові лінії фронту. Легенди про те, як Люцифер не відступає, стали лунати серед воїнів. Він не здається, і це змушувало серце Рафаель битися швидше.

Одного ранку, коли вона прокинулася, її мати прийшла до неї в кімнату.

— Ти готова? — запитала серафим з поглядом, який багато що говорив. Вона знала, що її донька хвилюється, але її роль була важливішою за будь-які сумніви.

Рафаель кивнула, намагаючись зібратися, хоча глибоко в серці розуміла, що цей бій буде важким не лише через фізичні випробування, а й через емоційний біль.

— Так, я готова. Ми повинні перемогти, — її голос був впевненим, але в його тоні було щось, що видавало її справжній стан.

Серафим тихо всміхнулася, хоча й відчувала, що це буде остання битва, яка визначить не лише долю світів, а й долю її власної дочки.

Рафаель і її мати вирушили на фронт. Зустріч із Люцифером неминуче наближалася, і навіть якщо вона була готова до бою, то серце не переставало відчувати важку втрату того, що колись було її.

На горизонті збиралися важкі, темні хмари. Повітря було наелектризоване, небо розривали блискавки, і земля здавалася живою — тремтіла під ногами, ніби передчуваючи, що сьогодні тут вирішиться щось більше, ніж просто черговий бій.

Рафаель стояла серед своїх побратимів-янголів. Її крила мерехтіли у світлі блискавок, меч світився небесним полум’ям. Її погляд був зосередженим, спокійним зовні, але всередині вирував шторм. Вона знала, хто буде по той бік.

І він з’явився.

Коли тьма розступилася, серед демонічного війська виринув Люцифер. Його чорні крила розкрилися широко, обрамлюючи його фігуру, мов тінь над горизонтом. Очі палахкотіли вогнем, і з кожним його кроком земля наче розсипалася під ногами.

Він теж її помітив. Між ними — сотні воїнів, але здавалося, що існує лише ця тонка нитка погляду, натягнута між ними.

Бій почався.

В небі спалахували крила, зіткнення мечів відлунювало по всьому полю бою. Рафаель билася з точністю, з гнівом і вірою, тоді як Люцифер, здавалося, рухався крізь хаос з грацією і холодом.

Вони зустрілися посеред битви.

— Ми знову тут, — прошепотіла Рафаель, стискаючи меч.

— А ти досі прекрасна, навіть у війні, — відповів Люцифер, з гіркою усмішкою. — Але ми обрали сторони.

— Це ти обрав тьму, — її голос тремтів, але вона не зрушила з місця.

— Я обрав свободу… і тебе. Але ти залишила мене.

— Бо я знала, що любов між янголом і демоном — це шлях до загибелі.

— А хіба те, що ми зараз робимо — не загибель?

На мить світ затих. У цьому погляді було все — біль, кохання, втрата, боротьба. Але потім знову пролунали крики, і мечі знову зійшлися.

Рафаель і Люцифер зійшлися в бою — не з ненависті, а з долі. Кожен удар — то не тільки сила, а і пам’ять. Минуле, яке горіло між ними, не давало пощади. Але бій не мав переможця. Лише біль і неминучість.

Удар. Погляд. Тиша.

А навколо — війна тривала.

Рафаель і Люцифер знову зустрілися на полі бою, як і передбачалося. Коли їхні погляди зустрілися, між ними пройшло щось невидиме — миттєва затримка часу, сповнена тремтячої напруги. Люцифер стояв перед нею, з холодною усмішкою на обличчі, але не рушив, не зробив жодного кроку до атаки. Його очі були сповнені болю, який він намагався приховати за маскою спокою.

— Ти не можеш це зробити, — тихо сказав Люцифер, хоча його слова майже загубилися в шумі битви навколо. — Я не хочу тебе вбивати.

Рафаель згорнула свої крила, стиснувши меч у руках. Вона знала, що це за останній шанс, за останню можливість щось змінити, але як змусити себе відмовитись від війни, яка вже так глибоко увійшла в їхні душі?

— Не тобі мене вчити, — відповіла вона холодно, намагаючись стримати емоції. — Ти не залишив мені вибору.

І в цей момент, коли їхня напруга була на піку, на поле бою вийшов Сем. Він, весь закривавлений і виснажений, схопив Рафаель за руку, потягнувши її вбік.

— Рафаель! Ти не можеш бути тут, — сказав він, голос був сповнений паніки та страху. — Ти не розумієш, що він зробить з тобою!

Люцифер повернувся до Сема з холодним поглядом, і в його очах була очевидна насмішка.

— Ти вирішив бути її захисником, Сем? — запитав він з ледь вловимою іронією.

Рафаель не могла відвести погляд від Люцифера, і її серце стискалося від того, що вона все ще відчувала до нього певну прихильність.

— Він не той, кого ти хочеш бачити, — сказала вона з болем у голосі, а потім звернулася до Сема. — Я мушу це завершити.

Люцифер, однак, не підійшов ближче, а просто спостерігав за ними. Він знову опустив погляд на землю, мовби готуючись відпустити все, що було між ними.

— Ти не можеш зупинити цю війну, Рафаель, — його голос став тихішим, майже зламаним. — Ми всі уже за межами того, що колись було для нас важливим. Ти це знаєш.

Рафаель відчувала, як її душа розривається. Вона не могла бути з ним, бо це означало б, що вона зрадить все, що було важливим для неї раніше. Але й залишити його означало б зректися чогось, що вона ніколи не зможе відпустити.

— Це буде наша остання зустріч, Люцифер, — сказала вона, не дивлячись на нього. — І ти знаєш це.

З цими словами вона відвернулася і рушила разом з Семом назад у напрямку до своїх. Битва продовжувалася, але у її серці залишалася гірка порожнеча, яка не могла зникнути навіть після того, як вона повернулася до своїх.