Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Після дня народження Кари я був не в найкращому настрої, адже там був один доволі неприємний момент на ім'я Гаррі. І я б не сказав, що це ревнощі чи щось подібне. Просто він мене дуже сильно дратує. Сам не розумію чому. Та за весь час роботи в ФБР в мене виробилось своєрідне передчуття. Я майже завжди можу зрозуміти, хто тут придурок. І як вона могла зустрічатися з ним? Доволі нудний і нецікавий, ще й до того всього не симпатичний. Хоча я, як чоловік, в тому плані не об'єктивний. Але він не гідний Кари. Вона занадто ідеальна для нього. Така дівчина заслуговує на когось кращого за нього. Кращого за мене. Сподіваюся, коли це все закінчиться, вона зустріне того, хто її по-справжньому покохає. І тоді Кара стане щасливою.

Так стоп, я що тільки що назвав її ідеальною? Ні, цього не може бути. Вона мене так дратувала, і це не може змінитися. Треба заспокоїтися і взяти себе в руки, адже таке ні до чого хорошого не призведе. Не варто забувати, що мені вже одного разу розбили серце. І якщо історія повториться, в цей раз буде складніше. Саме з такими думками я і відправився в управління, аби відзвітувати. Батько уважно все вислухав, не зводячи з мене погляду. І це мені зовсім не подобалося, адже таке ні до чого доброго не призводить.

- Щось не так? - посміхнувся я. - Невже виросла друга голова? Або може...

Я потягнувся, та витягнув яблуко прямо з його теки. Звичайно, до того там нічого не було. Чиста магія, виправдовую свій статус клоуна. Але це не спрацювало на генерала, адже він занадто добре мене знав. Але спробувати то варто було.

- Синку, скажи чесно, ти що закохався у Кару Ріддель? - раптово спитав він.

Ох боявся я цього питання. Проте мав чітку відповідь на нього. Я нічого не відчуваю до дівчини. Так, вона мила та гарна. Але це зовсім не те, що мені потрібно.

- Ні. - різко сказав я. - Кара дуже крута, і я навіть радий, що так сталося. Та між нами нічого немає.

- Це добре, адже вона лише твоє завдання. Після цього ти назавжди підеш з її життя. Пам'ятаєш перше правило хорошого агента?

Дуже добре я його знав. Адже саме через це генерал і втратив свою єдину доньку. Він дозволив собі таку слабкість, як родина. І ще добре, якби дружина була одним з агентів. Тоді є хоч якийсь шанс на те, що шлюб проіснує без суттєвих проблем. Але і це не дає стовідсоткову гарантію.

Генерал одружився з дівчиною, з якою зустрічався ще з самої школи. Але через те, що його батько був агентом ФБР, він пішов працювати сюди ж. Якийсь час все було прекрасно, щасливе подружжя, в яких згодом народилась донечка. Щасливі батьки назвали її Хоуп, адже вона стала справжньою надією. Коли дівчинці було сім, генералу довірили важливе завдання, з яким він успішно впорався. Але з часом йому вирішили помститись. Через "щура", що вирішив здати батька, вийшли на родину. Тоді дружину вдалося врятувати, проте назавжди вона залишилася в інвалідному візку. Донька ж впала в кому, та за вісім з половиною днів її не стало.

Десять років родина не могла отямитись від цієї трагедії. А потім з'явився я. І не скажу, що відчув справжню родину. Я називав їх "батько" та "мати", і був дуже вдячний за все. Проте я скоріше був для них як якийсь племінник, не син. Але так, занадто добре я знав, що почуття можуть означати смертельний вирок.

- Я все пам'ятаю. Але... - не готовий я відверто говорити з ним. - Можеш не хвилюватись стосовно цього. Це просто чергове завдання.

- Я знав, що ти зрозумієш, синку.

- Тоді я пішов, адже нині має бути родинна вечеря. До речі, виконаєш моє прохання? - він кивнув. - Мені потрібно повне досьє на Гаррі Річмонда.

Без зайвих слів я просто вийшов. Таке відчуття ніби я повільно схожу з розуму. І все стало ще гірше, адже тут стояла Беатріс. Побачивши мене, вона одразу ж підійшла. З того часу як вона обрала іншого, я намагався уникати її. Особливо після весілля, яке відбулося два місяці тому.

- Ти як? - запитала вона. - Чула про твоє нове завдання. Вітаю, до речі.

- З чим? - не зрозумів я.

- З одруженням. Хоч я і знаю, що це сталося випадково. Та все ж... Не очікувала. Навіть подумати не могла, що ти зможеш зробити щось подібне?

- А я мав чекати на тебе вічність? - спокійно відповів я. - Ти б вже визначилась. Маючи чоловіка, шукала зустрічі зі мною. А може ти просто звикла мати двох біля себе? От тільки я цього не помічав. Але хто знає, як все склалось би цього разу...

Я розвернувся аби піти геть. Чомусь злість дикою силою розливалась в мені. Як я раніше не бачив справжню Беатріс? Вона завжди була егоїсткою, що турбувалась лише про власні інтереси. Наші стосунки були вигідні їй.

- Чим вона краща за мене? - це змусило мене різко обернутись до дівчини. - Звичайно, вона ж має купу грошей.

- Ти справді думаєш, що мене це хвилює? - великих зусиль мені коштувало стримуватись. - Знаєш, в неї є те, чого тобі ніколи не отримати. Це серце, що здатне співчувати й турбуватись про когось. І це значить більше, ніж всі гроші світу.

От тепер я пішов геть. Так, Кара мене іноді дратує, проте це було правдою. Я бачив, як вона піклується про близьких. І всередині неї було світло, яке Беатріс не знайоме. Вона справді шукає в усьому свою вигоду. Та, здається, я все ще продовжував її кохати...