Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Марі вже було набагато краще, тому ми вирішили влаштувати дівич-вечір. І мені це зараз було дуже потрібно, адже я так і не могла розібратися у своїх почуттях. Те, що для мене було лише тимчасовою необхідністю, перетворилось на дещо більше. Здається, мені почав подобатися Тоні. Все стало набагато серйозніше.

- Так, подруго. Ти серйозно попала. Невже він і справді міг викликати в тобі якісь емоції? - подруга розсміялась. - Цей клоун?

- Я і сама не розумію. - сказала я, відпиваючи вина. - Він змінився. Або може я просто побачила його з іншої сторони.

- Чи він просто вдає з себе когось іншого. - подруга потиснула плечима. - Що ти знаєш про нього? Лише те, що вивідав дід. Ну, і хлопець сам розказував. Але може це не все. Ти помічала щось незвичайне?

На мить я задумалась, адже ніби нічого такого не пам'ятала. Та все ж, після ще одного келиха вина, я таки дещо згадала. Мене це цікавило ще з першого разу.

- В нього дуже багато шрамів. - сказала я. - Особливо на спині. Я це побачила, коли ми... - так, тепер я зашарілась. - Загалом, таке відчуття, ніби він працює якимось дресувальником гризлі. Але ж ніби звичайний програміст.

- Оце от точно дивно. Може ти в нього спитаєш?

- Ніби він скаже мені правду. Але я спробую.

Насправді мені було дуже цікаво, звідки вони в нього. Але я не хотіла його сильно розпитувати, аби не зробити боляче. Можливо, в нього було важке дитинство. Або можна він потрапив в якусь аварію. Та найгірше те, що тоді ж мені доведеться розказати й всю правду про себе...

***

Просидівши ще пару годин разом з Марі, я викликала таксі та поїхала додому. Але весь час думки не покидали мене. Таке відчуття, ніби Тоні й справді приховує якусь велику таємницю. І мені потрібно розгадати її. Але інколи є те, що так і має залишитись невідомим. Та чи це той випадок?

Розплатившись, я вийшла на двір, а от заходити не поспішала. Тільки пройшов дощ, і повітря було особливо свіжим, що є рідкістю в Нью-Йорку. Так тихо і спокійно мені не було з того часу, як я поїхала на відпочинок в Лас-Вегас. Тоді все моє життя змінилось. Але чи жалкую я про це? То вже інше питання, на яке я, на жаль, не маю відповіді зараз. Та треба ще трохи зачекати, і все повернеться до точки останнього збереження.

Зібравшись з силами, я увійшла всередину. І побачила доволі незвичну картину. Дід та Тоні сиділи на дивані, і хлопець вчив його фокусах. А я мало і не забула, що мій чоловік клоун. Не одразу вони помітили мене, тому довелося сказати.

- А я бачу, що вам тут весело. - посміхнулась я.

- Каро, ти знала, що Тоні хотів стати ілюзіоністом? - дід підняв голову. - Хоча, про що я питаю. Звичайно, знала. Він вирішив навчити мене кільком фокусам.

- В Маркуса просто вроджений талант. - він явно перебільшував. - Ще пару таких занять, і він буде справжнім майстром.

Це змусило діда розсміятись. І я рада, що він задоволений. Поки Тоні робить мого діда щасливим, я готова його терпіти. Але ця ідилія тривала не довго, адже нам повідомили, що Ребекка Барроу тут. І вона хоче зустрітись з нами. Чесно, я б воліла не робити цього. Але дід таки дозволив їй увійти. І вже за мить вона стояла поряд. Як завжди прекрасна. Довге волосся карамельного кольору, яскраво блакитні очі та тендітна фігура. Ребекка не виглядала на свій вік, адже рештки грошей витратила на численні операції. Зовнішньо ми були дуже схожі, та я б не хотіла цього визнавати.

- Каро, люба. - вона хотіла підійти ближче, та я відсунулась. - Ну що ж, нехай і так. З днем народження.

- Він вже пройшов. - буркнула я. - Чого ти прийшла?

Краєм ока я побачила, що Тоні встав та підійшов ближче до мене, ніби захищаючи. Що ж, все-таки є плюси того, що тепер я одружена.

- Хіба я не можу навідати свою донечку? - вона фальшиво посміхнулась. - А це, я так розумію, Ентоні, чоловік моєї Кари?

Дико захотілось виштовхнути її з мого дому, адже оця показна турбота неабияк дратувала. На щастя, Тоні ніяк не відреагував на це, лише обійняв мене за талію. Що ж, зараз це було дуже доречно. А я намагалась ігнорувати ті емоції, що викликав в мені цей жест.

- Навіщо ти тут? - повторила питання я.

- Мені потрібна твоя допомога. Якщо я не виплачу частину боргу, мою машину забере банк. А я ж не можу без неї. - чомусь вона не зводила погляду з хлопця. - Каро, ти ж допоможеш своїй матусі?

Зараз дуже сильно хотілось сказати їй щось погане, проте мене випередив Тоні.

- На ваш превеликий жаль, родина Ріддель вам нічим не допоможе. Можливо, всіх подробиць я і не знаю, проте бачу, що моїй дружині не подобається спілкуватися з вами. - він говорив спокійно. - Я впевнений, що ви матір лише біологічно, тому не маєте права просити щось. А от я хотів, аби ви зараз залишили мою родину.

- Та хто ти такий, аби вказувати мені? - вибухнула жінка.

- Він — наша родина. - підійшов дід. - На відміну від тебе. А я ж думав, ти хоч трохи змінилась.

- Маркусе...

- Ти чула хлопця. Грошей тобі тут ніхто не дасть.

Кинувши злий погляд на Тоні, вона розвернулась та вийшла геть. А я ж шумно видихнула. Це було так дивно, адже в мене з'явилось вже двоє захисників. Незвично почувати себе слабкою, проте приємно. Головне не звикнути...