Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

корабель міг вільно маневрувати і легко проскакувати між льодовими полями. І це було не єдине нововведення. Оцупкуватий, збудований надзвичайно добротно, корабель відзначався досить м'якими лініями. Замість гострих заломів він усюди мав м'які вигини, щоб лід під час атаки ніде не міг знайти точки опори. Навіть кіль виступав усього лише на сім сантиметрів і мав позрізувані канти. Заокруглена яйцеподібна форма корпусу і, фактично, відсутність кіля загрожували судну сильною хитавицею у відкритому морі, але це була не така вже й велика вада корабля у порівнянні з іншими його перевагами.

Для спорудження остова судна невтомний Арчер відшукав на складах норвезького військово-морського флоту італійський дуб, що пролежав заштабельований аж тридцять років.

Шпангоути було розміщено на відстані трьох-чотирьох сантиметрів один від одного, а порожнину між ними заповнено водонепроникною смоляною масою, змішаною з тирсою. Це убезпечувало корабель на той випадок, якби крига пошкодила його зовнішню обшивку. А обшивка теж була незвичайна як на той час — три шари дощок загальною товщиною майже тридцять п'ять сантиметрів. Отже, в цілому товщина бортів, на які конструктори звернули особливу увагу, досягала вісімдесяти сантиметрів. Це був чудовий захист від натиску крижаних полів. Але Нансен велів укріпити їх іще цілою системою балок, підпор та колонок. Усередині корабель скидався на величезну сітку павука. Важко було навіть уявити якусь добротнішу споруду. Навряд чи судно було б міцніше, навіть якби його витесали з однієї колоди.

Конструктори особливу увагу приділили носовій частині корабля. Її збудували з трьох дубових балок загальною товщиною метр і двадцять п'ять сантиметрів. Од них відходили масивні, також дубові шпангоути, оковані залізом, щоб міцніше зв'язати ніс із боками судна. Вздовж носової балки було закріплено грубу сталеву штабу, до якої прибито поперечні шини, що тяглися далеко по бортах.

Корма теж мала особливу, не бачену доти форму. Від кіля до палуби йшли дві грубі балки, між якими були ніби два колодязі, що вели один до гребного гвинта, а другий — до стерна.

— Хочу, щоб до цих дуже делікатних і вразливих в умовах Льодовитого океану елементів судна було якнайлегше дістатися, — пояснював Нансен тим, хто здивовано запитував, навіщо стільки пересторог.

Стерно посадили досить глибоко під кормою, так, щоб воно не виступало над поверхнею води. Під час натиску криги його можна було за кілька хвилин підняти на палубу за допомогою ручної лебідки.

Судно було трищогловою шхуною. Але Нансен і тут застосував іншу, легшу систему вітрильного оснащення, ніж на китобійних та промислових суднах, що плавали до того часу на арктичних водах. Це було викликано тим, що він збирався взяти екіпаж не з п'ятдесяти-шістдесяти чоловік, як звичайно бувало, а тільки з дванадцяти.

Загальна площа вітрил мала близько шестисот квадратних метрів. До того ж шхуну було оснащено трициліндровою паровою машиною, сконструйованою на замовлення. Спеціальний прилад давав можливість відключати циліндри, щоб можна було в разі якогось пошкодження працювати далі на двох і навіть на одному. Машина потужністю двісті двадцять кінських сил забезпечувала швидкість при неповному навантаженні судна від шести до семи вузлів за годину. Дволопатковий гребний гвинт було відлито із спеціальної сталі. Крім того, на борт корабля взято ще два запасні.

Вантажний трюм вирішили розділити на три водонепроникні частини. Крім звичайно вживаних простих помп, встановлено ще сильний відцентровий насос, який приводила в рух парова машина. Цю помпу можна було підключати до кожного відсіку.

Освітлювалося судно електрикою. Динамомашині надавав рух також паровик. В періоди постою серед льодів динамо, що заряджало акумулятори, мали підключати до вітряного двигуна або ж просто в разі потреби крутити вручну. Про всяк випадок передбачливий Нансен вирішив узяти шістнадцять тонн гасу — для освітлення, для потреб кухні й навіть для обігрівання приміщень. Задля експерименту він узяв ще двадцять тонн нафти для печей та котла парового двигуна. Оригінальної конструкції паровий форсунок упорскував розпилену нафту в печі, де вона згорала, виділяючи велику кількість тепла. Сьогодні такий пристрій видається дуже примітивним. Але на ті часи це був неабиякий винахід. На жаль, як пізніше виявилося, не пристосовані до надто високої температури стінки печей могли не витримати такого нагріву. Тому цей пристрій полярники використовували якомога рідше.

Уважно перечитавши описи попередніх полярних експедицій, Нансен зрозумів, що серед багатьох ворогів, які чигають на людину в льодах, один з найнебезпечніших — сирість у житлових приміщеннях. Огидна слизота осідає на стінах і замерзає, покриваючи їх грубою склистою шкаралупою. Намагаючись запобігти цьому, Нансен звелів додатково покрити стіни корабля добре просмоленим войлоком, потім шаром коркового дерева, поверх нього дошками, а тоді ще раз войлоком і нарешті лінолеумом. Для утеплення стелі й підлоги кают він теж використав різні теплоізоляційні матеріали. Після шару повітря йшли войлок, смерекові дошки, лінолеум, шерсть північних оленів і знову дошки, лінолеум, шар повітря, а зверху ще раз дошки. «Товщина цього «листкового пирога» становила майже півметра. Крім такого утеплення, якого не знали доти полярні судна, підлогу в кают-компанії застелили ще додатковими шарами корка, дощок і лінолеуму.

Ілюмінатор, який виходив на палубу і через який найшвидше міг попасти всередину холод, засклили трьома шибками, вставленими у потрійні дуже щільні металеві рами.

Каюти для екіпажу — дві чотириособові і чотири одноособові — конструктори розмістили довкола кают-компанії, званої салоном. Досить було затопити там грубку і повідчиняти двері, щоб обігріти всі житлові приміщення. Навпроти кают-компанії містився камбуз.

Вихід. на палубу закривали четверо щільних, багатошарових дверей і дуже високі пороги. «Мороз не повинен дістати нас!» — таке було гасло Нансена.

Він перевершував сам себе у винахідливості, впроваджуючи нововведення, які нікому й на думку не спали б. Досі люди покірно зносили суворі арктичні умови. Нансен перший вирішив піти наперекір їм, бо не сподівався скоро повернутися з полярної подорожі. Він хотів створити для екіпажу якнайкращі умови під час зимівлі на льодових обширах, тому передбачив зручні й просторі приміщення для житла та наукової праці і навіть — уже невеликі — для гри в карти.

На судні було вісім