Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

— Наш світ змінився! — голосно сказала Серафима. — Краще буде, якщо ви переконаєте наслідника престолу Дагратіона, що повертатися — це дурість. У нас немає стількох сил, щоб протистояти Корнелії. І ми не знаємо, скільки королівства вона захопила і яких демонів із безодні підняла. Так що не смійте маніпулювати Мірою. Ваш кровний зв’язок нічого не змінить.

Крістофер стиснув вуста й, прижмурившись, з-під лоба поглянув на Мирославу. Дівчина, знизавши плечима, почала істерично сміятися. Заспокоївшись, покосилася на всіх й промовила:

— Все, з мене досить! Одні таємниці та маніпулятори навколо мене. Протягом останніх кількох днів всі щось хочуть від мене. Намагаються довести свою правоту. Дехто взагалі бреше мені у вічі, а біологічний батько хоче примусити мене відкрити портал в інший світ. Це ж саме хочете й ви, — поглянувши на Крістофера, додала.

Мирослава, розвернувшись, склала руки в кишені куртки й пішла. Вікторія, наздогнавши доньку, обійняла її за плече.

— Міро, я розумію, що ти ображена на нас і збентежена через всі події та новини.

Міра, глибоко вдихнувши, промовила:

— Завези мене на стару квартиру, хочу зібрати речі, які залишила.

— Я допоможу тобі.

— Ні, — різко сказала Мирослава. — Я сама впораюся.

Вікторія кивнула й озирнулася. Серафима продовжила стояти поряд із Крістофером.

— Скоро з гори спустяться київські відьми, — промовила Серафима. — Нам краще піти звідси, доки вони не побачили тебе, дагратіонцю, і не почали цікавиться, хто ти такий.

— Чому ви не розповіли доньці правду? — схиливши голову набік, запитав Крістофер.

— Чому? — вигнула брови Серафима. — Вікторія у вісімнадцять років закохалася в Гідеона, а точніше сказати, у того, ким він себе відобразив. Втекла з дому. Завагітніла, і твій божевільний брат ледве не вбив її та ненароджене дитя на вівтарі жертвоприношення. Вона втратила силу чорного агату, коли захищала себе й дитину, яка була під її серцем. Свідомо позбулася стихійної магії. І всі ці роки лише Мирослава та маленька крихта віри в нормальне життя тримали її на плаву.

Крістофер кивнув. Він спохмурнішав, і його очі стали темними, як ніч. Серафима, пильно дивлячись на чоловіка, додала:

— А тепер з’явився ти. Твій вигляд нагадує не лише Вікторії минуле, але й мені також.

— Я не Гідеон, — фиркнув Крістофер. — Я знаю, що таке відданість та честь.

— Угу, — буркнула Серафима. — Якщо наслідник десь ошивається поряд із Мирославою, передай йому, що краще для нього буде триматися подалі від онуки.

— Це вже він сам вирішить!                                                      

Серафима злобно зиркнула на Крістофера, і на кілька секунд її зіниці стали червоно-оранжевими. Жінка, швидко обійшовши чоловіка, направилася до автівки Вікторії.

— Даліє, ви також повинні знати, що демони мотулу в Ірландії знищують поселення за поселенням, — сказав вслід Серафимі Крістофер, й вона сповільнилася. — Цікаво, що демони шукають в Ірландії? Можливо, поселення Кеймарт?

Серафима, стиснувши вуста й не озираючись, пішла. Сівши в машину на заднє сидіння, хлопнула дверима й відвернулася. Мирослава й Вікторія переглянулися.

— Все йде шкереберть, — пробурмотіла Серафима.

Вікторія й Мирослава в унісон зітхнули, і запала тиша. Кожен був зі своїм тягарем на серці, особистими думками й внутрішніми занепокоєннями. Під’їхавши до будинку, Вікторія поглянула на доньку. Міра, обернувшись до матері, легко всміхнулася.

— Чому ми тут? — суворо запитала Серафима.

Мирослава вигнула брови й озирнулася. Серафима хмикнула й, схрестивши руки на грудях, свердлячи онуку поглядом, через кілька секунд додала:

— Будь обережною!

Мирослава кивнула й, діставши з бардачка мобільний телефон та ключі від квартири, підморгнула матері й, відправивши повітряний поцілунок бабусі, вийшла з автівки.

— Мамо, ти робиш маленькі успіхи! — промовила Вікторія. — Не стала влаштовувати допит Мирославі. Їй потрібен час, щоб вгамувати емоції.

— Намаганнями контролювати спочатку тебе, а потім Мирославу вилізло мені боком! Я можу визнати свої помилки. Якщо ти про ці маленькі успіхи. А що з приводу тебе, Вікторіє?

— Якщо ти про появу Крістофера, то відповім чесно: я збентежена. Утім, якщо він поможе знайти Гідеона та нейтралізувати його, я погоджуся на співпрацю з ним.

— Впевнена у своїх словах? — вигнула брови Серафима.

Вікторія, стиснувши кермо, не відповіла. Крістофер своєю появою та зізнанням сколихнув серце. Однак це лише відголоски минулого, і більше нічого, принаймні вона так хотіла думати…

Мирослава, зібравши речі по коробкам, присіла на диван і поглянула на телефон. На екрані висвітився годинник: шістнадцята година. Як швидко час пройшов, а вона навіть і не помітила. Підігнувши ноги, схилила голову на коліна. Як би вона не хотіла суперечити сама собі, однак стрімголові події змушували її все більше занурюватися в минуле родини. І від негативних емоцій, які так і лізли в голову, як непрохані та нав’язливі «гості», неможливо було позбутися. Батько, якого вона раніше не знала, виявився останнім покидьком. Неочікувана поява дядька й гнів матері. Таємниці бабусі. Дагратіонці, які хочуть використати її задля своїх цілей. Ще й цей невідомий наслідник Дагратіону. Подумавши про нього, задумалася. А раптом…