Читати книгу - "Покоївка, Jo Peters"

— І що він сказав на це?

— Пообіцяв, що більше не буде давати провокаційних коментарів у справі пресі.

— Як же я сподіваюсь на це.

Я відкрила вкладку з робочою поштою. Спам одразу ж перемістила в кошик, декілька листів від людей, які потребували юридичної консультації, переслала Соломії — хай вона зв’яжеться з ними та домовиться про зустрічі. Адже саме у цьому й полягала її робота — улагоджувати організаційні питання з клієнтами та складати мій розклад дня.

А от наступний лист був від Владислава Романюка. Я видалила його, майже не задумуючись. Що б він не написав, мені не хотілося цього читати. У цій історії вже рік тому була поставлена крапка, і аж ніяк не хотілося її продовження. Не зараз, коли все тільки заспокоїлося та стабілізувалося.

Та як би не хотілося цього визнавати, але цьому листу вдалося вивести мене на емоції. Бажаючи знову відновити душевну рівновагу, я зробила декілька глибоких вдихів і видихів, як мене вчила викладачка з йоги...

До речі, давно я не відвідувала ці заняття. Треба буде це виправити найближчим часом.

— У мене цього тижня є хоч один вільний вечір? — запитала я в асистенки.

Соломія поглянула на екран свого планшету, звіряючись з моїм розкладом.

— Післязавтра Ви абсолютно вільні з шостої вечора.

— Добре. Тоді зателефонуй у студію йоги та запиши мене в середу на заняття о сьомій.

***

Під час обідньої перерви я пішла на прогулянку до парку Івана Франка. Це було моїм найулюбленішим місцем у Львові, а, можливо, і в усьму світі. Незважаючи на те, що парк знаходився в самому центрі міста, він був чудовим тихим затишним місцем для роздумів, чого я досить часто потребувала. Саме ця атмосфера спокою і відрізняла його від, скажімо, Стрийського чи Богдана Хмельницього, і так приваблювала мене.

Я завбачливо купила кави прямо біля входу, тож зараз мала змогу гуляти алеями, насолоджуючись улюбленим гарячим напоєм. Нещодавно закінчився дощ, тож пахло свіжістю та бузком, що саме цвів у ту пору. Ласкаво світило весняне сонце, піднімаючи мені настрій. Не пригадую, щоб у Києві було місце, яке можна було б порівняти з цим парком.

Дійшовши до готелю, що знаходився за парком, я вже зібралась повертатися до офісу, аж раптом помітила на паркінгу до болю знайому машину. Цього просто не могло бути! Та поглянувши на номер автомобіля, я зрозуміла, що не помилилася та абсолютно точно впізнала машину Влада.

Але що він робив у Львові? Певне, це якось було пов’язано з тим електронним листом, що я сьогодні отримала, так що усе-таки аж ніяк не вдасться уникнути знайомства з ним.

***

Повернувшись до офісу, я одразу ж відновила електронний лист, що знаходився в кошику, та швидко прочитала його.

Та замість якого емоційного послання, на яке я розраховувала, довелося зіткнутися з сухим повідомленням про бажання організувати зустріч і обговорити його юридичну проблему.

Юридичну проблему? Треба було дізнатися більше інформації, тож я вирішила пошукати її в інтернеті та практично одразу знайшла саме те, що треба.

Майже всі крупні сайти новин випустили статті про те, як Влад зі скандалом пішов з сімейного бізнесу та заснував нову компанію разом зі своїм старим другом Степаном Пилипенко.

Отже, він знову потоваришував з чоловіком, який погрожував вбити мою двоюрідну сестру. Просто прекрасно!

Я не знала, чому Влад вирішив звернутися саме до мене зі своє юридичною проблемою, але допомогати йому точно не збиралася. По-перше, у мене й так вистачало справ. По-друге, я не збиралася знову встрявати в те незаконне болото, яким було його життя. І по-третє, я боялася, що при зустрічі з Владом знову почну відчувати ті самі бурхливі емоції та вже ніколи не зможу бути повноцінно щасливою з Дімою.

Скрипнули двері. Різко згорнувши всі вкладки, наче мене застали за чимось непристойним, я підняла головою та побачила Соломію, яка щойно повернулася з обідньої перерви, але вже встигла вхопитися за планшет і перейти повністю до робочого настрою.

— У Вас через двадцять хвилин зустріч з паном Зубовим, — нагадала мені асистентка.

— Точно, дякую за нагадування, — розсіяно кивнула я, намагаючись зібрати думки до купи.

Я повинна була зосередится та почати підготовку до зустрічі, але перед цим мені ще потрібно було написати Владові електронний лист з категоричною відмовою в співпраці.

***

Близько сьомої вечора я вийшла з офісу, направляючись на ділову зустріч з іноземними колегами, призначену для обміну досвідом. Відстань до ресторану, де ми мали зустрітися, становила менше одного кілометра, тож я вирішила піти туди пішки.

«Купив твої улюблені цукерки. Тепер у тебе є сильна мотивація якнайшвидше повернутися додому»

Прочитавши повідомлення від Діми, я усміхнулася. Який же він усе-таки милий, просто ідеальний чоловік.

«Спробую♡»

Написавши відповідь, я поклала телефон до сумочки та рушила до пункту призначення, аж раптом зупинилася, побачивши прямо перед собою Влада.

За рік він аніскілечки не змінився: такий привабливий і сексуальний… Зупинись, Надю! Ти вже не та бідна самотня покоївка, якою була рік тому, тож веди себе гідно!

— Доброго вечора! — холодно привіталася я. — Якщо ви прийшли щодо своєї юридичної проблеми, то я вже надіслала відповідь електронною поштою. Більше нічого додати не можу.

Влад дивився на мене вражено. Не очікував побачити самовпевнену успішну жінку? Сюрприз-сюрприз!

— Вдаватимеш, що ми чужі люди? — нарешті подав голос він, не приховуючи гіркоти у голосі.

Йому майже вдалося розтопити моє серце. Та ключовим словом тут було саме "майже".

— А хіба це не так? — я продовжила тримати на обличчі крижану маску, вміло приховуючи істині емоції. — Рік тому ми домовилися, пам’ятаєш? Я свою частину виконала, а от ви не даєте мені триматися подалі від того мерзенного бруду, яким переповнене ваше життя. На цьому розмову завершено. Мені час на важливу зустріч.