BooksUkraine.com » Бізнес-книги » Повернення до кафе на краю світу, Джон П. Стрелекі 📚 - Українською

Читати книгу - "Повернення до кафе на краю світу, Джон П. Стрелекі"

38
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Повернення до кафе на краю світу" автора Джон П. Стрелекі. Жанр книги: Бізнес-книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 40
Перейти на сторінку:
була така втомлена, тож я боявся, що вона впаде, і стояв перед нею на колінах, тримаючи її. Там я і сказав Еммі, що відмовлюся від поїздки у притулок для тварин. От тільки, поки я це їй казав, дещо сталось. Я не лише вимовив ці слова, а й почув їх. Почув так, ніби їх вимовляв хтось інший. Я спостерігачем цієї сцени, хоча сам брав у ній участь.

Майк злегка мотнув головою.

— А в цій ролі спостерігача…

Він замовк. Я зрозумів, який це яскравий і зворушливий спогад. Майк спробував заговорити знов, але йому відібрало мову й довелося трохи зачекати.

Урешті Майк поглянув на мене й усміхнувся всупереч почуттям.

— У цій ролі спостерігача я побачив ту крихітну людину. Вона була дуже втомлена, дуже смілива й завжди налаштована просто чудово. А тоді я побачив її душу, її дух і відчув доньчин біль. Відчув його в такому куточку серця, про який досі й не здогадувався. Моє серце так переповнилось — я думав, що воно розірветься.

Я кивнув.

— Що ти зробив?

— Витер сльози на Емминих маленьких щічках, притулив її личко до свого плеча і сказав, що це не страшно. Що все добре. Я сказав їй, що тато поруч і все гаразд. А подумки усвідомив, яким дурнем був. Так переймався всіма іншими в кемпінгу, що забував про найважливішу для мене людину. Емма обхопила ручками мою шию, і я підтягнув її піжамку. Тоді пригорнув доньку до грудей з усім співчуттям, на яке був здатен, прошепотів їй на вухо, шо люблю її й дуже радий, що вона моя донька.

Майк витер сльозу в куточку ока.

— Ніколи не забуду цього випадку, — сказав він. — Доти я вважав себе хорошим батьком. Тієї ночі в мені виникло глибоке прагнення завжди бути кращим. Завжди спонукати себе посилювати зв’язок із тим, на що справді здатен.

— Бути і учасником, і спостерігачем власного життя, — додав я.

Майк кивнув.

— Саме так. Чи готовий я подумати бодай мікросекунду, перш ніж заговорити? Зрозуміти, який вплив справлять слова, особливо в мить роздратування чи гніву? Чи можу я трішки поглянути й побачити все це в процесі? А тоді змінити свою роль, бо в мене є змога стати не лише учасником, а й спостерігачем?

Майк усміхнувся.

— Це неймовірний дар собі. Це усвідомлення того, що ти — це не твоє фізичне тіло. Ти — це дух, який зараз геть випадково проживає у твоєму фізичному тілі. Коли я це усвідомлюю, страху, гніву, тривоги й роздратування в житті стає незмірно менше. Саме про це нагадала мені Емма тієї ночі в кемпінгу.

Розділ 45

Ми з Майком упіймали хвилю і, осідлавши її, прокотилися востаннє за вечір. Коли прийшли на берег, Емма помчала стежкою вітатися з нами. Стрімко підбігла до Майка, розкинувши руки, та обхопила його ноги.

— Привіт, татку.

Він опустив дошку, узяв Емму на руки й поцілував у щоку. Тоді посадовив собі на спину, узяв за щиколотки й закружляв.

— Де Емма? — спитав Майк, ніби не знав, що вона висить у нього за спиною. — Серйозно, Джоне, ти її бачив? Хвильку тому вона була тут. Еммо! Еммо! — удавано гукав він.

Емма зайшлася сміхом.

— Та я в тебе за спиною! — вимовила вона між смішками.

Майк перетягнув доньку назад через плече так, що вона знов опинилася перед ним.

— А, он де ти. Якусь хвильку я не міг тебе знайти.

Емма засміялась і приклала долоньки до його обличчя.

— У нас уже є багаття, і невдовзі тут будуть Софія й Туту. Час починати луау.

Емма злізла на землю й побігла назад, у кафе.

— Мабуть, час починати луау, — сказав Майк і всміхнувся.

Він узяв свою дошку, і ми обидва знову пішли в кафе. Водночас я мимохіть замислився про те, як його вибір у кемпінгу й кожен вибір, який Майк робив, взаємодіючи в мене перед очима з Еммою, вів до таких митей, як та, яку я щойно пережив.

Розділ 46

Кілька секунд ми з Майком ішли мовчки.

— Крім того випадку в кемпінгу, про який ти розповів, — сказав я, — яке твоє найкраще батьківське рішення?

Майк трохи помовчав і подумав.

— Того дня, коли Емма народилась, я вирішив, що ніколи на неї не кричатиму.

— Справді? — відповів я. За багато років я бачив безліч батьків, і крик здавався стандартною для них практикою.

— Саме це найбільше впадає в око тим, хто не має дітей, — сказав Майк.

Я майже не здивувався, що він прочитав мої думки.

— А людей, які вирішують бути такими, дуже багато, — додав він.

— Ти вибрав інше?

Майк кивнув.

— Так. Коли Емма народилась, я був зовсім поряд. Узяв її на руки, обмив, погладив по малесенькій голівці. — Майк усміхнувся. — Емма була завбільшки з кокос. Така маленька, така тендітна і чомусь дуже реальна. У неї негайно розплющились очі, тож вона поглянула на мене так спокійно, наче розуміла таємниці Всесвіту. Тієї миті я вирішив, що ніколи не підвищу на доньку голосу, ніколи на неї не закричу.

— І що?

— Зараз їй сім. Я ніколи цього не робив і не зроблю.

— Як ти справляєшся, коли Емма робить щось не так?

Думка про те, щоб не кричати на дітей, видавалася мені геть чужою. Уявити життя без цього було складно.

— Ми дозволяємо собі певну поведінку залежно від того, як визначаємо себе. Того дня, коли Емма народилась, я визначив себе як батька, який ніколи не кричатиме. Отже, якщо я закричу, це буде не схоже на мене, не відповідатиме моїй сутності.

Я спантеличено поглянув на Майка.

— Уяви собі таке, — сказав він. — Якби ти визначав себе як шукача пригод, не виходити з дому здавалося б нормальним чи ненормальним?

Я всміхнувся.

— Ненормальним.

— Отож-бо. Якби хтось спробував утримати тебе вдома, це було б неприємно. Емоційно, фізично, раціонально… Ти визначав себе як шукача пригод, тобто ти шукаєш пригод. У такому випадку постійно сидіти вдома було б неприйнятно. Ти відмовився б це робити.

— Здається, розумію, — відповів я. — Ти визначав себе як батька, який не кричить, тож було б якось неправильно, якби ти таки закричав. Неправильно не в емоційному, фізичному чи раціональному плані.

Майк кивнув.

— Точно.

А тоді всміхнувся.

— Усесвіт любить випробовувати нашу впевненість у такому.

Я всміхнувся й собі.

— Як саме?

— Наприклад, того дня, коли ти виснажений після десятка несподіваних подій. І відчуваєш стрес через ці несподівані події. До того ж година пізня, і ти думаєш про все те, що ще маєш зробити цього

1 ... 28 29 30 ... 40
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повернення до кафе на краю світу, Джон П. Стрелекі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повернення до кафе на краю світу, Джон П. Стрелекі"