Читати книгу - "Енріке Портеро в Академії Баленсіага, Maurice Fedoux"

Глава 12

Хермоса підійшла до Енріке, її очі світилися захопленням. Вона тепло посміхнулася, дивлячись на його задоволене обличчя, і промовила слова подяки:
— Енріке, дякую тобі за приголомшливий образ! Я почувалася просто чудово на подіумі!

З цими словами вона не втрималася і поцілувала його в щоку. Енріке зніяковів, його обличчя порожевіло, але в душі йому було приємно. Він усвідомив, наскільки вродлива Хермоса в цей момент, і не міг відірвати від неї погляду, захоплюючись її чарівністю.

Настала коротка пауза, і між ними повисла легка незручність. Потім Хермоса примружилася і з хитрою посмішкою запитала:
— Енріке, скажи, невже ти не втримався і напустив туману на джерело своїх коштовностей?

Енріке з легкою усмішкою кивнув:
— Ти маєш рацію, Хермосо. Наживку закинуто, і відступати вже пізно. Нехай думають, що це справжнє Андоррське каміння.

Хермоса примружилася, вражена його хитрістю. У цей момент до них підійшов Рональдо, сяючи від захвату у своєму зміїному вбранні. Він радісно потиснув руку Енріке.
— Енріке, вітаю з перемогою! Це було чудово! — сказав він, а потім, нахилившись ближче, змовницьки поцікавився: — Але серйозно, звідки ти роздобув такі коштовні камені? Це ж цілий статок!

Енріке посміхнувся і, трохи піднявши брови, тихо відповів:
— Усе банально просто, Рональдо. Я роздрукував форми на тривимірному принтері, загорнув їх у блакитну фольгу, обсипав блискітками і посипав спеціальним сяючим порошком.

Рональдо завмер на мить, переварюючи почуте, а потім голосно розсміявся:
— Ну ти даєш, Енріке! І всі повірили, що це справжній Андоррський камінь? Це просто геніально!

Хермоса, почувши одкровення Енріке, спочатку виглядала приголомшеною, а потім голосно зітхнула:
— Я, звісно, не люблю, коли обманюють, але в даному випадку будемо вважати це креативним підходом. Ти справді вмієш створювати легенди, Енріке.

Енріке лише знизав плечима, його очі виблискували пустощами:
— У світі моди головне — ефект, чи не так?

Хермоса й Енріке обмінялися поглядами, посміхаючись. Обидва знову відчули інтимність моменту, ніби щось магнетичне зароджувалося між ними. Хермоса, щоб подолати незручність, раптом різко переключилася на Рональдо, який усе ще перебував у своєму зміїному костюмі, що створив Дієго.
— Рональдо, будь ласка, зніми цей жахливий костюм! — почала вона, не приховуючи роздратування. — Він просто огидний, і, чесно кажучи, я взагалі не розумію, як ти наважився його вдягнути! У Дієго просто хворий смак, якщо він і справді думає, що анімалістичні принти можуть виглядати стильно.

Рональдо, почувши її різкі слова, помітно засмутився. Його погляд потьмянів, і він невпевнено пробурмотів:
— Ти справді думаєш, що я жахливо виглядаю?

Хермоса, не змінюючи свого настрою, кивнула:
— Так, Рональдо. Цей костюм діє мені на нерви. Ти заслуговуєш на краще, ніж цей змієподібний жах.

Енріке, помітивши, як Рональдо зовсім занепав духом, вирішив втрутитися:
— Гей, не варто так переживати, Рональдо. Це не твоя провина. І костюм сам по собі не жахливий, просто він не відповідає твоїй енергетиці. Ти — не змія, ти набагато світліший, і тобі потрібен образ, який це підкреслить.

— Дякую за підтримку, Енріке, — відповів Рональдо, зітхнувши з полегшенням. — От почув би твої слова Дієго і, може, не зробив би такої дурниці.

— А Дієго все чує, — долинув голос позаду, і вони обернулися. Перед ними стояв незадоволений Дієго, схрестивши руки на грудях.

— Це ще не кінець, Портеро, — мстиво заявив він, його очі блищали від люті. — Ви всі троє ще пошкодуєте, що так принизили мене на цьому змаганні. А ти, Візелло, негайно зніми мій ексклюзивний костюм!

— Що, просто тут знімати? — злегка розгублено пожартував Рональдо, подивившись на Дієго, а потім перевів погляд на Енріке й Хермосу, не знаючи, як краще вчинити.

— Та не тут, телепню! Ще не вистачало, щоб ти мене знову зганьбив. Повертайся в примірювальну! — розлютився Дієго.

— О, в примірювальну! Дякую, Дієго, що нагадав, що цей костюм треба зняти саме там. Я вже було подумав, що просто знайду смітник і викину його! — усміхнувся Рональдо, підморгнувши Енріке та Хермосі.

— Тільки спробуй викинути його в смітник, і ти пошкодуєш, — пригрозив Дієго.

— Друзі, я піду переодягнуся. І, може, пощастить — справді знайду дорогою смітник! — оголосив Рональдо і поквапився зникнути за рогом.

— Стій, Рональдо! А з тобою, Портеро, я ще розберуся, — гаркнув Дієго. — Я це так просто не залишу.

— Знаєш, Дієго, якби ти витрачав стільки ж часу на створення чогось вартісного, скільки на те, щоб залякувати всіх, то, можливо, зараз сам би був переможцем, — спокійно відповів Енріке.

— До речі, Дієго, у наступному костюмі можеш додати анімацію, де змії шиплять. Було б ідеально, — додала Хермоса з хитрою посмішкою. — Тобі ж шипіти на всіх дуже навіть вдається.

Дієго нічого не відповів і стрімко кинувся слідом за Рональдо.

Глава 13

Енріке, як зазвичай, занурився тієї ночі в теплі хвилі сну. Його думки плавно перетікали від подій минулого дня до чогось невловимо приємного, і тіло розслабилося під ковдрою. Тиша наповнювала кімнату, створюючи ілюзію спокою, і незабаром він повністю загубився в обіймах сну.

Але раптово його свідомість стрепенулася від чогось холодного й різкого, що пробилося крізь сонну завісу. Він відчув сильний поштовх — чиїсь пальці міцно стискали його рот. Їдкий запах медичної речовини проник у ніздрі, змусивши його інстинктивно сіпнутися. Він розплющив очі в темряві, але зміг побачити лише розмитий силует невідомого.

Мозок сповільнився, а свідомість закрутилася в шаленій спіралі жаху. Він намагався боротися, відштовхнути нападника, але тіло не слухалося його. Думки вихором миготіли в голові, поки світ навколо не почав розпливатися. Холодна тканина, просочена хімією, щільно притиснута до обличчя, була останнім, що він відчув, перш ніж його свідомість провалилася в глибоку, непроглядну темряву.