Читати книгу - "Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава"

— Малеча, а тебе як звати? — добродушно відгукнулася зеленошкіра купа м'язів.

Відповісти мені не дали. До нас підскочила Софі, і поставивши руки в боки з хитрим прищуром поцікавилася:

— Хей, Звірі! Адже ви не ображаєте Алану, правда?

Мені здалася грубою така нетактовність. Софі, на мою думку, зовсім не чесно обізвала цю компанію. Однак на мій подив чоловіки не образилися. Навіть навпаки розвеселилися.

— То цю дитину Аланою звати? — хмикнув маг і глянув на мене чорними-чорними очима з тоненькою лінією сріблястої райдужної оболонки на каймі зіниці.

Виявилося, що ця кампанія наймані охоронці караванів, а "Звірі" — це їхня назва, так би мовити. Я вгадала, і той хлопець із чарівними очима виявився магом, і звали його Нел. Орк представився як Зул, а брюнет назвав себе Рейєм.

Набагато пізніше, коли закінчилася «робоча зміна» і постояльці із завсідниками розійшлися хто куди, Софі пояснила мені, що Звірі переважно подорожують, але коли повертаються завжди залишаються тут...

Я помітила, що очі дівчини підозріло світилися під час розповіді про цю компанію. Чи то Софі хтось із них сподобався, чи дівчині було завидно, що ця трійця обійшла півсвіту, і постійно розповідає про свої подорожі…

Мене проводили в невелику, але затишну кімнату на другому поверсі будиночка Емерсонів. Тут стояли мініатюрний комод, зручне ліжко та стіл зі стільцем. Величезне вікно виходило у внутрішній двір, який у місячному світлі мав просто казковий вигляд.

Щойно голова торкнулася подушки, я забулася міцним сном. Напевно, я вперше спала за весь той час із самого пробудження у місті Смерті.

Дивно, нехай я і була неймовірно знесилена, схоже, я не так уже втомилася. Мені снилися сни… ні, не кошмари… не руїни міста були мені в сновидіннях…

Мені снився степ... спокійна і безмежна гладь безхмарного неба, і безмовна пустка мовчазної землі...