Читати книгу - "Знайдені 2, Євгеній Шульженко"

​Ось дві дівчини вискочили на галявину, знявши рюкзаки. Ось розвели багаття та почали смажити сосиски. Ось вилізли на дерево та теревенили про все на світі. «Це було так давно, - зітхнула в думках, - це взагалі було насправді?».

​- За цим деревом, - Мілана показала рукою на колишнє місце для пікніку, - Іван ставив пастку. Спробуємо і ми?

​- Добре, - погодився Семен, а в очах горіли вогники пригоди, - кажи, все зроблю.

​Дівчина почала згадувати про полювання та пастки, за які розповідав Іван. Час від часу, дивилась в небо, спостерігаючи за сонцем. Вже майже опівдні, не можна зволікати. Викрадач не має знати, що поряд інша істота, тим більше Мілана.

​Несподівано, відчула поклик. Зрозуміла, що Костя та Аринка швидко дізнались про обман. Вона мусила це зробити, бо мала вберегти рідних від небезпеки. Миттєво уявила свою захисну стіну, відгородивши себе та Семена від можливого пошуку. Поклик зник. «Так буде краще!» - подумала, але не передала думки далі.

​За деякий час, пастки були підготовлені, хоча в цьому місці зайців і не мало бути. Семен запропонував схованку в кущах, сам швидко заскочив на своє місце, вхопившись за свою зброю.

​- Ми зловимо величезного зайця, - хлопець розвів руки вказуючи на розмір тваринки, - я впевнений в цьому! – потім помовчав, подивившись хитро на Мілану, - слухай, може я залишусь тут, а ти йди по справам? – спробував швидко щось вигадати, - Мар’яна казала, що трав не вистачає. Я впораюсь сам!

​Мілана зробила вигляд, що засмутилась. Але вона добре розуміла кого брала з собою. Семен завжди намагався бути трохи вискочкою. Навіть, постійно намагався перевершити брата в усьому. Дівчина цього і очікувала.

​- Добре, - погодилась, - слушна думка. Нічого складного, - махнула рукою в сторону пасток, - ти й сам впораєшся. Мені вже нудно чекати.

​Хлопець зрадів такій реакції та погоджено замахав головою, роблячи вигляд, що йому теж нудно. Але він хлопець, мав чекати. Всміхнулась, попрощалась та чкурнула в ліс, дорогою до нового табору.

​Пройшовши не більше сотні метрів, зупинилась та повільно розвернулась до схованки. Семен сидів спиною до дівчини, ялозив зброю та очікував на пухнастого сірого звіра. Швидко зробила декілька кроків в сторону, заховавшись за деревом. Перевірила уявний захист, спробувала відчути нескінченний ліс. Світ одразу відреагував, вказуючи на те, що готовий до буть-яких запитів.

​Минуло не більше тридцяти хвилин. Несподівано, дерева зашелестіли, повідомляючи про гостя. Спочатку це була просто вібрація. Мілана зрозуміла, що це відбувається на перехресті доріг, що було не далеко від галявини. Саме там, дівчина з подругою зрозуміли, що заблукали.

​Деякий час, простір наче хвилею розходився в сторони. Торкався дерев, кущів. Зупинився на пастках, пішов далі, оминаючи дерево. Торкнувся Семена, що просто сидів, затамувавши подих. Хлопець не відчув ніякої присутності, адже він не мав такої сили.

​Дівчина відчула, що вібрація зникла. Аж раптом, на перехресті, з повітря виник ведмідь. Це був дійсно велетенський звір. Він загарчав, відкривши пащу. Мілана відчула мурах що пробігли по спині, але майже одразу заспокоїлась. Вона не відчула той липкий страх, який з’явився вчора, в печері.

​На дорозі дійсно була істота, але така ж як і вона, як Костя та Аринка. Це був охоронець Істинного світу.

​Семен почув гарчання та підскочив. Розгублено замахав головою, виглядаючи з кущів. Розвернувся назад, в надії побачити Мілану. Його руки затряслись, але він не видавав себе жодним звуком. Битись з ведмедем точно не входили в його плани, шансів він мав геть мало.

​Саме в цей момент, істота почала змінюватись. Мілана була здивована, хоча розуміла, що дітей викрадають, а не з’їдають. Ведмідь теж відчув страх хлопця, тому швидко вирішив виправити ситуацію. Він перетворився на дитину з табору.

​- Це не можливо, - дівчина вискочила з-за дерева, відчувши образ істоти, що явилась на перехресті, - я не вірю!

​Мілана чкурнула вперед, в той час як викрадач рушив в сторону Семена. Вискочила на галявину, закривши собою друга, що від несподіванки підскочив на місці.

​Зі сторони дерева для пікніку вийшов гість. Спокійний, впевнений. Побачив Мілану, одразу всміхнувся та розвів руки у вітанні.

​- Все ж таки, не вдалось мені потайки викрасти всіх, - лагідно та по рідному мовив злодій, зупинившись.

​- Я очікувала кого завгодно, - хрипко мовила дівчина, - крім тебе, Іван.