Читати книгу - "Прихований дар, Аннушка"

Дарина підняла погляд, її очі залишалися холодними і розважливими, але глибокий вогонь амбіцій горів у них. Вона була готова до цього моменту.

— Я не збираюся чекати, поки Орелій надумає, що йому робити зі своїм троном, — холодно відповіла вона, повільно встаючи з місця. — Якщо він не здатен керувати, я буду тією, хто зробить це. Ви повинні розуміти, що королівство потребує лідера. Я готова стати ним.

Королева спробувала зберегти спокій, але її вираз обличчя видавав занепокоєння.

— Дарина, ти не можеш так говорити! Ти лише майбутня дружина Орелія, ще не королева. Чи думаєш ти, що твої слова можуть забрати у нього все, що йому належить?

Дарина зробила кілька кроків вперед, її рухи були чіткими і впевненими. Вона більше не була просто амбіційною дівчиною, яка прагне влади. Вона була готова на все, щоб досягти того, що вважала своїм правом.

— Якщо Орелій не здатен керувати, я буду його робити. Не можна чекати, коли хтось інший вирішить за нас. Я буду керувати цією країною, і ви повинні визнати, що це єдиний правильний крок.

Король подивився на неї з жорстким виразом, але в його погляді було і захоплення, і розчарування.

— Ти маєш важливе місце в нашій родині, Дарина, але це не означає, що ти можеш просто прийти і забрати те, що належить Орелії. Ми не дозволимо цього.

Дарина не відводила погляду від них, її голос став ще холоднішим.

— Якщо ви не зможете допомогти мені, я зроблю це сама. Я не просто буду дружиною. Я буду королевою, я буду правити, і все, що стоїть на моєму шляху, буде підкорене.

Це була не просто рішучість, це був виклик. Дарина знала, що її слова поставлять під сумнів все, чого домоглися її майбутні свекри. Але вона була готова йти до кінця.

Королева відвела погляд, її руки стиснулися в кулаки, але вона не відповіла. Вона знала, що її слово вже не має значення для Дарини. Ця боротьба тепер стала особистою.

— Ми будемо спостерігати за твоїми діями, — король врешті сказав, зітхнувши. — Але пам'ятай, Дарина, це може обернутися не так, як ти плануєш.

Дарина усміхнулася, її посмішка була спокійною, але нещадною.

— Я зроблю все, щоб королівство залишалося сильним. І я буду тим, хто це забезпечить.

Дарина повністю вирішила для себе, що її шлях — це шлях до влади. Вона не збиралася чекати. Всі перешкоди, навіть найсильніші, не могли її зупинити.

***

Дарина залишалася спокійною та впевненою, коли відчинила двері своїх покоїв і вийшла в коридор замку. Вона не дозволяла ні хвилюванням, ні сумнівам втручатися в її плани. Сьогодні, в її руках, остаточно починала формуватися влада, і вона не збиралася відступати.

В її очах палав холодний вогонь рішучості, а її рухи були чіткими й однозначними. Вона наближалася до величезних дверей, що вели до залу короля та королеви, де зараз перебували її свекри, і вже в її голові формувалися перші кроки щодо того, як узяти все під контроль.

Вона зупинилася біля дверей і глибоко вдихнула. Тепер був її час.

— Слухайте мене, — сказала вона до своїх вірних слуг, що чекали поруч. — Замкнути двері, а короля та королеву привести до підпорядкування. Я хочу, щоб вони були під наглядом постійно. Ні кроку без моєї волі. Влаштуйте їм охорону.

Слуги не задали зайвих питань. Вони вже знали, що Дарина не терпить сумнівів і слабкості. Вона зробить все для того, щоб її план втілився до кінця, навіть якщо для цього доведеться діяти жорстко.

В одну мить двері до покоїв короля та королеви було зачинено, і до них прибув десяток охоронців, озброєних та готових виконати наказ Дарини. З тривогою у серцях король і королева змогли лише спостерігати, як їхня свобода поволі стискається.

— Ви залишатиметесь тут, доки я не вирішу, що робити далі, — сказала Дарина знову, її голос був твердим і безкомпромісним. — Ваша роль тепер не більше, ніж спостерігачі.

Король підвів голову, його погляд був переповнений здивуванням і гнівом. Він, здавалося, не міг повірити в те, що відбувалося.

— Ти смієшся з нас?! — його голос затремтів від злісної люті. — Ти не можеш так поводитись! Це королівський замок! Ти не маєш права...

— Я маю право, — холодно відповіла Дарина, ні на мить не сумніваючись у своєму рішенні. — Я і є та, хто має право вирішувати, що робити з цим королівством.

Королева, дивлячись на це, встала і відчувала, як їй відмовляють ноги від страху й болю. Їхня влада, їхнє становище... все це здавалося настільки неминуче втратити, що вона, здавалося, не могла прийняти того, що відбувалося.

— Ти не станеш королевою, Дарина! — королева пробурмотіла з відчаєм. — Це не так легко, як ти думаєш!

Дарина не відповіла. Вона зробила крок назад і звернулася до своїх слуг.

— На всяк випадок залиште кілька охоронців біля їхніх дверей, я не хочу сюрпризів. І не дозволяйте їм покидати свої покої.

Вона пішла, залишаючи за собою безмовну тишу, що ще більше заглиблювала їхній страх. І хоча для них усе це виглядало як зрада, для Дарини це був лише початок великого кроку до справжньої влади.

В замку, в тіні її владарювання, розпочалася нова ера. Дарина не зупинялася на досягнутому. Вона вирішила йти далі, скидаючи зі своєї дороги всіх, хто перешкоджав її планам.