Читати книгу - "Сурма лебедя"

Весь останній тиждень вересня Луї пропрацював на фірму «Човни-Лебеді» в Міському саду Бостона. Він мав великий успіх і швидко ставав справжньою знаменитістю. В суботу Човняр виплатив йому сто доларів готівкою, які Луї дбайливо помістив у свою торбинку-скарбничку. Човняр, після того, як йому довелося оплатити чималий рахунок із готелю «Ріц Карлтон», вирішив, що краще хай Луї ночує на озері, а не в готелі. Луї це його рішення теж краще влаштовувало. Ночі тепер він спав поміж гусей та качок, сховавши голову під крило й граційно плаваючи по плесу.

Луї добре дбав про свій музичний інструмент. Він його чистив-начищав, до блиску, а раз на тиждень очищав ще й від слини. Де тільки міг, він вивчав нові пісні, дослухаючись, що там лунає з людських транзисторів, та ходячи на концерти. Раз тільки почує мелодію — так він її вже й перейняв. Він був справжній природжений музикант — чи то, в його окремому випадку, — природно-висиджений музикант.

Наприклад, він дуже вподобав пісню «Прекрасний Сновидче, мене розбуди…» Щоразу, граючи її, він думав про Серену, і завжди пасажири, які перебували на борту Човна-Лебедя, дружно плескали в долоні й вигукували: «Біс! Браво!» Луї подобалися оплески. Вони його звеселяли, мовби знімаючи тягаря з серця.

Іноді, наприкінці робочого дня, Луї грав «Оце вже й дню кінець». Він надавав цій пісні дуже ліричного, сумного звучання. А одного надвечірка, ведучи за собою останню мандрівку того дня, він заграв «Колискову» Брамса. Пасажири підспівували музикантові:

Тоді один хлопчак, що сидів на передньому сидінні, дістав з-під поли піджачка духову рушничку-пукавку й почав стріляти пластиковими кульками в сурму Луї. Й щоразу, як кулька влучала в сурму, виходило кумедне тень! Отож, завдяки пустотливості того хлопчака, «Колискова» набула десь отакого звучання:

Діти, що пливли тим самим човном, як зачули таке, то всі враз зайшлися реготом — але дорослі пасажири цим обурилися. Один дядечко забрав у порушника рушничку, а одна тітонька, як прийшла потім додому, настрочила до «Бостон-Ґлобу» листа, де вимагала запровадити суворіший контроль за вогнепальною зброєю, щоб ні в якому разі вона не потрапляла до рук дітей.

Іноді надвечір, коли вже починали закрадатися сутінки, люди збиралися на берегах послухати вечірню колискову Луї. Ще ніколи «Човни-Лебеді» не тішилися такою популярністю й не приносили їхньому власникові стільки грошей. Але Луї знав, що незабаром ці човнові прогулянки припиняться на зиму. Ще кілька днів — і човни будуть підняті й поміщені у човнярні, на весь ненавігаційний сезон, — чекати наступної весни.

Одного чудового дня, коли Луї чекав, поки човен завантажиться пасажирами, під’їхав на велосипеді хлопець-кур’ер із «Вестерн-Юніону».

— Маю телеграму для лебедя-сурмача! — повідомив він.

Човняр начебто здивувався, але взяв телеграму й передав її Луї, а той негайно її розпечатав. Відправник — якийсь чоловік із Філадельфії. Ось що було в тій телеграмі:

МОЖУ ЗАПРОПОНУВАТИ ВАМ П’ЯТСОТ ДОЛАРІВ НА ТИЖДЕНЬ ЗА РОБОТУ ДЛЯ НІЧНОГО КЛУБУ. ДОГОВІР НА ДЕСЯТЬ ТИЖНІВ. ПРОШУ ВІДПОВІСТИ.

(Підпис) ЕЙБ («ЩАСЛИВЧИК») ЛЬЮКАС

ГОТЕЛЬ «НЕМО»

Луї швидко підрахував подумки. Десять тижнів роботи з платнею п’ятсот доларів за тиждень — виходить у сумі п’ять тисяч доларів. А п’ять тисяч доларів запевне покриють заборгованість батька Луї перед тією музичною крамницею.

Юний лебідь узяв свою дощечку й написав:

ПРОПОЗИЦІЮ ПРИЙМАЮ. ПРИЛЕЧУ ЗАВТРА. ЗУСТРІНЬТЕ МЕНЕ НА ПТАШИНОМУ ОЗЕРІ В ЗООСАДІ. ПРИВОДНЮСЬ О 16:42. СПОДІВАЮСЬ, ЦЕ БУДЕ ЗРУЧНИЙ ДЛЯ ВАС ЧАС.

Луї показав своє повідомлення хлопцеві-кур’єру з «Вестерн-Юніону», й той переписав його на телеграфний бланк.

«Терміновою!» — написав Луї.

Кур’єр кивнув головою і поїхав геть. Луї спустився знову на воду. Ось човен відчалив, і Луї повів перед. Він знав: це його останній виступ із Човном-Лебедем, тож йому трішечки було сумно. Стояло тепле, тихе недільне надвечір’я — і неділя ж була остання в тому вересні. Луї зіграв усі свої улюблені мелодії: «Ліниву річку», «Прекрасного Сновидця», «І восени, і навесні», «Закінчується день», — а тоді, коли човен уже наближався до причалу, підніс до уст сурму й заграв «Колискову».

Ось уже й остання нота відбилася від стін «Ріцу» й на мить завмерла над Міським садом. То було сумне прощання! Для бостонців воно означало остаточний кінець літа. Для Човняра то було прощання з найкращим, який він хоч коли-небудь мав, тижнем його бізнесової кар’єри. Ну, а для Луї то був кінець іще одного розділу його сповненого пригод життя, коли він, сам-один серед широкого світу, намагався заробити досить грошей, аби мати нарешті чисте сумління — своє власне та рідного батька. Тієї ночі Луї спав спокійно, хоч і потерпав трохи за безпеку своєї торбинки-скарбнички. А вранці він вилетів до Філадельфії, аби з’явитися на призначену зустріч з містером Льюкасом — чоловіком, котрий напередодні надіслав йому ту телеграму.

Потрапив Луї до Філадельфії зовсім легко й просто. Майже всяк, хто спробує розшукати Філадельфію, хутко її знайде. Юний лебідь-музикант просто здійнявся у повітря, несучи всі свої набутки на шиї, а коли набрав висоту понад триста метрів, подався понад залізничними коліями, минаючи Провіденс, Нью-Лондон, Нью-Гейвен, Бриджпорт, Стемфорд, Кос-Коб, Гринвіч, Порт-Честер, Рай, Мамаронек, Нью-Рошель, Пелгем, Маунт-Вернон і Бронкс.

Коли ж він загледів Емпайр-Стейт-Білдінґ, то звернув праворуч, перетнув річку Гудзон, і понад залізничними коліями подався до Ньюарка, потім до Трентона, а далі — просто на південь. О пів на п’яту сягнув річки Сулкілл-Рівер. А далі, за річкою, назорив і Філадельфійський зоосад. Пташине озеро здавалося