Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

«Ура! Я дуже рада!» — написала вона.

Ганс Пітер запитав:

«А ти як?»

«Боюся, ти знаєш, як тепер виглядає моє життя. Я живу у палаці з льоду».

«Цього я й боявся!»

«Ти теж тут був, правда?»

«Ми прокляті через моє боягузтво. Пробач мені, сестро!»

«Про що ти? Що з тобою трапилося?»

Довгий час сторінка залишалася порожньою. Дівчина подумала, що, мабуть, Ганс Пітер залишив записник на столі і кудись пішов. Або йому стало погано від цих спогадів. Вона міряла кімнату кроками, та кожні п’ять кроків перевіряла, чи не з’явилось у записнику нове повідомлення. Коли воно нарешті з’явилося — прожогом кинулася до столу, але перечепилася через крісло й забила палець на нозі. Вона кілька разів підскочила, проклинаючи все на світі, витерла сльози і заходилася читати:

«Нічого не можу тобі розповісти. Навіть після усіх цих років і миль між нами, нічого не можу тобі розповісти. Вона все ще має наді мною владу. Пробач, сестро, але мусиш блукати у темряві, шукаючи шлях навпомацки, як робила це моя Това».

— Това? — дівчина закліпала очима й подивилася на Роло. — Хто така Това?

— Не знаю, — відповів він, нетерпляче дряпаючи підлогу. — Запитай у нього.

«Това була прекрасною, — написав Ганс Пітер дрижачою рукою. — І доброю. Тобі б вона сподобалася. Але її більше немає. Мене гукає Рольф Сімонсон. Скажу татові, щоб тобі написав, коли ввечері повернеться додому».

І тато таки написав їй увечері. Прохав розповісти, як їй ведеться, та розповідав про домашні справи. Те золото, яке він знайшов під деревом, дало змогу надіслати його заміжнім донькам багатий посаг.

«Таточку, це чудово! — написала дівчина. — Я рада, що у вас усе гаразд».

Було пізно. Вона переодяглася в нічну сорочку.

Під час вечері дівчина розповіла ізбйорнові про свою розмову з Гансом Пітером, оминаючи згадки про Тову та прокляття. Ведмідь дуже втішився, що його подарунок припав їй до душі, але знову нагадав, щоб вона нікому про це не розповідала. Щоразу, коли Фіона подавала на стіл якусь нову страву, ведмідь змінював тему. Еразмуса знову ніде не було.

Тієї ночі дівчина та Ярл писали одне одному, намагаючись здаватися радісними та вдаючи, що вони всього лиш балакають собі за кухонним столом. Ярл пообіцяв, що наступного разу, коли Йорун прийде в гості, він таємно попросить її написати сестрі.

Почуваючись втомленою, але все ще в піднесеному настрої, дівчина закрила маленьку книжечку і вмостилася у своєму величезному ліжку. В голові крутилося стільки різних думок, що вона майже не звернула уваги, коли незнайомець ліг поруч із нею. Коли ж його хропіння стало нестерпним, дівчина штурхнула його під бік, точнісінько так, як штовхала своїх сестер. Він перевернувся на спину, й вони обоє заснули.

Розділ 15

Тепер, коли вона розгадала тролячу мову і здогадалася, що це, власне, мова тролів, дівчина без упину шукала відповідей на свої запитання. Вона ретельно обшукувала палац, сподіваючись знайти більше різьблених орнаментів чи вишивок. Окрім того, вона розпочала пошуки у бібліотеці. Знайшовши порожню книгу, почала записувати туди все, що дізналася про тролівну-королівну, фавнів, про себе і Ганса Пітера.

У старонорвезькому словнику, який також згодом знайшла у бібліотеці, на полях вона записувала відповідники тролячої мови, які знала. І лише тепер зрозуміла, наскільки обмеженим був її словниковий запас мовою тролів. Врешті вона вирішила, що слова «білатеральний» та «багатовалентність» їй однаково не знадобляться.

— Ну, може, якщо мені зустрінеться останній троль на землі, і він однаково добре володітиме обома руками… — пробурмотіла дівчина собі під ніс і хихикнула.

— Перепрошую, моя панно!

Дівчина аж підскочила і швидко закрила словник, відчуваючи провину за те, що писала по книзі. Вона повернулася і побачила пані Ґрей, їхню домоправительку. Гаргуйля стояла біля дверей, тримаючи в рухах пухнастий віничок для витирання порохів. Вона аж ніяк не виглядала стурбованою через те, що дівчина пише в одній із книг. Тому дівчина заспокоїлася.

— Доброго вам дня! — привіталася, про всяк випадок ховаючи книгу за спиною. — Як ваші справи? — їй неабияк захотілося, щоб усі ці створіння припинили за нею шпигувати.

— Усе гаразд! Дякую, моя панно! — сказала пані Ґрей. Вона і далі стояла біля дверей і виглядала якось розгублено. — Можливо, мені піти до іншої кімнати, моя панно?

— Ні, що ви! — дівчина всім своїм виглядом дала зрозуміти, що не треба нікуди йти. — Не хочу заважати вам виконувати вашу роботу.

Дівчина лише зараз зрозуміла, що не розмовляла зі слугами, відколи вперше їх зустріла. Вона перетнула кімнату й сіла у кріслі біля вікна. Крижані вікна були значно чистіші, ніж ті жовтаві пухирчасті вікна, до яких вона звикла. Але, на жаль, єдине, що можна було крізь них побачити, — безкінечні засніжені простори.

Домоправителька спершу ходила по кімнаті якось зніяковіло. Її рухи були трохи показовими. Однак, коли помітила, що дівчина поглинута роботою зі словником, вона наче трохи заспокоїлася: рухи стали скрупульознішими і плечі розслабилися.

— Пані Ґрей, звідкіля ви? — зненацька запитала дівчина.

— Перепрошую? — віничок випав їй з рук.

— Звідки ви родом? — дівчина усміхнулася. — Ви ж не в цьому палаці народилися, чи не так?

— Так, звісно, що не тут, — вона схопила до рук віничок, ніби то був не віник, а меч.

— Тоді де? Я переконана, що на Півночі мені ніколи не доводилося бачити нікого… схожого на вас.

— Я з Півдня, — з притиском відповіла вона.

— Звідки саме? З Данії?

— Ні.

— З Пруссії?

— Ні.

— З Італії?

Домоправителька подивилася на неї й зітхнула.

— Моя панно, якщо це все, що ви хотіли дізнатися, то я — з Франції.

— Справді? — вона відклала словник убік. — А як у Франції? Чи таких, як ви… часто можна зустріти там?

Її очі затуманилися.

— Там зовсім по-іншому, ніж на Півночі. Там цвітуть тюльпани та помаранчі, — сказала вона м’яко. — Таких, як я, там вистачає. Французькі митці звели чимало церков. Ми живемо у церковних барельєфах.

Дівчина уявила собі, як родина сірих крилатих гаргуйль спостерігає за нею, доки вона молиться. Проте швидко відігнала від себе цю тривожну думку.

— Хіба вам не хочеться повернутися додому? — запитала дівчина.

Гаргуйля випросталася і знову взялася до роботи.

—