Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

Дівчина замислилися: яким було б її життя у Франкріке, як казали у них вдома?

— Фра-а-анція, — сказала вона, смакуючи звучання цього слова, немов це пані Ґрей вимовляє його.

«Чи то було б дивно, якби я була з Франції? — подумала вона. — Мабуть, не дивніше, ніж мати сіру шкіру і кажанячі крила».

— Але найдивнішим, напевно, було б, якби тролі наслали на мене свої злі чари. Так я собі думаю, — сказала дівчина Роло, коли вони зустрілися.

Вона знову сиділа посеред гардероба, акуратно пришиваючи голубу стрічку назад до свитки. Її мучило сумління, що вона зіпсувала річ, яка належить її улюбленому братові.

— Ну, принаймні поки що, тролі нас усе ще не прокляли, — похмуро відказав він.

— Звідки ти знаєш?

Дівчині стало цікаво. Вона не почувалася проклятою, але хто ж його знає, як ті прокляті почуваються? Проте голос Роло звучав дуже впевнено.

— Я знаю, тому що я спробував покинути палац, — пояснив Роло. — І пробіг чималу відстань, перш ніж вирішив, що краще мені повернутися назад, — він позіхнув. — Однак я не відчув жодної таємничої сили, яка б манила мене назад. Тому, думаю, ми можемо піти геть, коли нам заманеться.

— Ти — вільний, — сказала дівчина з притиском. — Я ж пообіцяла, що не піду.

— А я пообіцяв твоєму братові, що зостануся з тобою, — заперечив вовк. — Тому я тебе не покину, навіть якщо ти проклята. Хоча не думаю, що це так. Ти не пахнеш, як інші.

— Це тому, що я — людина, — відповіла вона, знизавши плечима, і знову взялася за шиття.

— Ні, це тому, що ти не проклята, — заперечив Роло. — Тут усі пахнуть інакше, це правда. Але окрім їхніх звичайних запахів, усі вони мають отой інший запах. Від них тхне зіпсованим м’ясом, — він зморщив ніс. — А від тебе так не пахне.

— Невже? Від усіх слуг?

— Так, і від ізбйорна.

— Може, вони всього лиш не миються, — сказала вона, але то був радше невдалий жарт. Дівчина вірила Роло, бо у нього був гострий нюх. — То мені не потрібно залишатися у палаці?

— Лише якщо хочеш дотримати слова, — підтвердив Роло. — А це, як ти знаєш, мінлива річ.

— Мінлива річ? — дівчина здивовано подивилася на Роло. — Хто тебе цього навчив?

— Ганс Пітер сказав це мені перед тим, як ми покинули дім, — пояснив Роло. — Він попросив переказати тобі його слова, якщо все піде шкереберть, якщо муситиму переконати тебе, що потрібно йти геть. А якщо ти й далі не погоджуватимешся, він порадив мені вкусити тебе, — при цих словах Роло зніяковів.

Вони обоє сиділи мовчки, мізкуючи над тим, що кожен з них щойно сказав. Бо якщо Ганс Пітер порадив Роло вкусити його любу сестричку, то, мабуть, він передбачав, що все буде жахливо.

— Зрештою, він тут колись був, — зауважила дівчина й скривилася. — Мимоволі замислююся над тим, як йому тут велося, якщо він таке сказав. Щось мені підказує, що він не вдягався в шовкове вбрання і не їв усіх тих чудових страв.

При згадці про їжу в Роло забурчало в животі.

— Увесь день я бігав по засніженій рівнині, — гордо повідомив він. — І тепер саме час вечеряти.

— Твоя правда.

Отож вони приєдналися до ізбйорна, що вже сидів за столом. Розмовляли про п’єсу, яку ізбйорн порадив дівчині напередодні і яку вона вже встигла прочитати. Їй здавалося, що головна героїня занадто пафосна, однак ізбйорн вважав, що, зігравши цю роль належним чином, можна показати її дуже зворушливою. Дівчина поцікавилася, де саме ведмідь бачив цю виставу, але він змінив тему і почав говорити про поезію, яку також полюбляв. Дівчина знала лише кілька старих едд[6], тому ведмідь порадив їй почитати кількох сучасних поетів. Вона пообіцяла, що завтра за обідом прочитає йому одну з тих поезій вголос. На тому вони й попрощалися.

Перед тим, як лягати спати, дівчина знову перевірила, чи не з’явилося у маленькій книжечці нового повідомлення від її сім’ї. Але книга була порожньою. Вона заховала її під подушку, де вже лежали словник та щоденник, і заснула.

Тієї ночі її нічний гість не хропів. У сні дівчина випадково копнула його, прокинулася і спросоння поплескала по плечі, прохаючи тим самим не сердитися на неї. Він лише застогнав, повернувся на інший бік і заснув.

Розділ 16

Минали дні. Усе було як і раніше. Дівчина читала вірші й романи та обговорювала їх з ізбйорном. Писала у щоденнику та робила позначки на полях словника, продовжуючи шукати у палаці хоч якісь підказки. Вона почала заходити до кухні й розмовляти зі слугами. А коли поверталася до своїх покоїв, то зустрічала там похмуру шовкі Фіону.

Дівчина довідалася, що мінотавр походить із маленького острова неподалік Греції, а Еразмус був з іншого грецького острова. Вона дізналася, що пані Ґрей виглядала кам’яною, бо й справді була витесана з каменю, і про те, що час до часу гаргуйля безрушно сиділа на вершечку палацу, не звертаючи жодної уваги на погоду.

Проте всі ці спостереження та відкриття аж ніяк не пояснювали головного: як і чому слуги опинилися у палаці. Одна із саламандр випадково проговорилася, що Фіону погубила її гординя. На відміну від історії Нарели, нареченої Еразмуса, тролі не вважали за потрібне різьбити історії інших слуг на стінах палацу. Тролі або ж Ганс Пітер.

— Я пам’ятаю твого брата, — якось сказала їй саламандра. — Він був дуже високий.

Саламандрі, що була дівчині до колін, напевно, всі здавалися надзвичайно високими. Хоча в цьому випадку вона мала рацію.

— Так, він — високий.

— То він все ще живий? — саламандра виглядала дуже здивованою.

— Так, звісно! — дівчину вразила сама думка, що могло бути по-іншому.

— О, це цікаво!

Саламандра галопом помчала на інший кінець кухні й застрибнула у велике вогнище. Там пошепки провела нараду з двома іншими саламандрами.

— Як цікаво! — врешті сказала, вилазячи з вогню.

— Що ще ти пам’ятаєш про мого брата? — раптом дівчина збагнула, що лише Еразмус знав про те, що