Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Саламандри переглянулися між собою і опустили голови додолу.
— Нам фавн розповів, — сказала інша саламандра, виринаючи з вогню. Дівчина не розрізняла їх, але, схоже, вони на те не зважали. — Але ми нікому про це не казали.
— Ні, це було б надто небезпечно, — погодилася перша саламандра. Тоді роззирнулася довкола, щоб переконатися, що окрім них у кухні нікого не було. — Еразмус знав, що ми нікому не розповімо.
— Це дуже мило з вашого боку. А тепер розкажіть мені, що ви ще пам’ятаєте? Можливо, щось цікаве?
— Щойно у нього з’являлася нагода, він читав або різьбив. Вивчав книги у бібліотеці, а тоді різьбив візерунки на каміні. Не на колонах, ні.
— Хто ж різьбив на колонах?
— Окремі написи були тут споконвіку або принаймні довше, ніж ми, — сказала третя саламандра. У неї був вищий і м’якший голос, тому дівчина подумала, що, мабуть, це дівчинка. — Інші написи викарбували нещасні люди.
Інші дві саламандри зашикали на неї, а тоді всі троє застрибнули до великого каміна. Вони більше нічого не сказали, тому дівчина піднялася до себе.
Кожного ранку, поснідавши, вона писала батькові та Гансові Пітерові, й у відповідь отримувала повідомлення від них. Того ранку, коли вона відкрила книгу, нове повідомлення уже чекало на неї. Цього разу писала Йорун.
«Люба сестро, — було написано у повідомленні. — Не хочу тебе засмучувати, але батько тяжко поранений».
Дівчині перехопило подих, вона піднесла книжечку ближче до очей, так, немов це допомогло б їй читати швидше.
«Вчора він рубав дерево і воно на нього впало. Розтрощило йому праву руку й ногу. Він був неподалік від дому Гарлдсонів; їхній найстарший син його й знайшов. Місцеві лікарі мало чим могли допомогти, тому Ганс Пітер повіз його до Християнії. У батька почалася гарячка. Я хотіла поїхати разом з ними, але у мене от‑от народиться дитина. Тордіс з чоловіком приїхали на санях і приєдналися до них.
Я знаю, що ти не можеш приїхати. Лише хотіла попросити тебе, щоб ти молилася за батька.
З любов’ю
Йорун».
Все ще в заціпенінні, дівчина сперлась на свій розкішний письмовий столик. Врешті Роло прокинувся зі свого ранкового сну, підійшов до неї і запитав, чи є якісь новини. Йому довелося запхати свого мокрого носа у її долоні, щоб вона таки звернула на нього увагу.
— Думаю, батько помирає, — прошепотіла вона. Ковтнула клубок, що став у горлі, закашлялася і заплакала. — Батько при смерті!
Вона вхопила маленьку книжечку і стрімголов помчала коридорами палацу. Проминула бібліотеку, кімнату з веретенами, кімнату з маслоробками, велику залу з мольбертами, живописними полотнами та друкарськими верстатами. Вона бігла і кричала:
— Ізбйорне! Ізбйорне!
Кричала і почувалася дурепою. Раніше її зовсім не дивувало те, що у білого ведмедя немає імені. Зрештою, вона й сама не розповідала, як її звати. Але зараз від думки про те, що вона ніколи не питала його імені, її проймав гострий біль.
— Ізбйорне! Ізбйорне!
— Що трапилося? — він біг їй назустріч довгим коридором, що вів до кімнат, у яких ніхто не жив.
Розпашіла, заплакана, захекана, вона все ще стискала у руках маленьку книжечку і зовсім не переймалась тим, як зараз виглядає.
— Мій батько при смерті, — схлипнула вона.
Ізбйорн краєм ока глянув на Йорунину нерозбірливу писанину і присів на задні лапи. Потім подивився на картину, що висіла на стіні над ними, — на ній стрибали істоти з конячими ногами й людськими тулубами. Тоді перевів погляд униз, на її пом’яту спідницю з блакитного оксамиту.
— Я мушу повернутися додому, — схлипнула вона.
— Ти не можеш.
— Будь ласка, — благала вона. Дівчина підтягнулася на пальчиках й обхопила його шию руками, змушуючи його подивитися на неї. — Будь ласка. Я повернуся. Дозволь побачитися з ним.
Він печально заревів. Той рев був для нього дуже характерним, але водночас звучав, як мукання корови.
— Ти повернешся?
— Так, якщо ти цього хочеш.
— Ти потрібна мені, — відповів він. — Сьогодні ж я завезу тебе додому, але мусиш пообіцяти мені, що повернешся. Ти повинна прожити тут рівно один рік.
— Так, безперечно! — вона витягла з кишені помережану хустинку й втерла нею обличчя. — Дякую тобі дуже! Дякую!
— Мусиш мені ще дещо пообіцяти, — сказав ведмідь похмуро.
— Що завгодно!
— Пообіцяй, що нікому не розповіси про таємниці палацу.
— Що? — дівчина припинила сякатися і витріщилася на нього. Їй і на гадку не спадало, що він знав про її відкриття. — Маєш на увазі про тр…
— Тс-с-с! Нікому не розповідай про наші таємниці.
— Гаразд, — від однієї думки, що невдовзі побачить свою сім’ю, вона почувалася краще, ніж досі. — Піду складу речі.
Після цих слів вона побігла до своїх покоїв. Невдовзі до неї приєднався Роло.
— Де ти була? — запитав він.
— Я говорила з ізбйорном. Де ти був?
З голосним тріскотом вона відірвала нижню частину від потворної жовтої сукні. Тоді поклала кусок жовтої матерії на ліжко і кинула зверху свої нові сукні та сорочки. Її старий наплічник був занадто малий, щоб вмістити все те нове вбрання. Та вона відмовлялася їхати до Християнії у лахмітті.
— Я також шукав ізбйорна, — роздратовано повідомив Роло. — Натомість зустрів пані Ґрей. Потім ведмідь заревів на цілу кухню, що ми їдемо до Християнії, і от я прийшов тобі про це розповісти.
— Я знаю. Я намагаюся спакувати речі, — вона поклала на купу одягу ще кілька пар взуття.
— Ось, моя панно, — сказала пані Ґрей, заходячи до кімнати з великим шкіряним рюкзаком в руках.
— Ох, — дівчина подивилася на порізану сукню. — Дякую, пані Ґрей!
Вона переодяглася у свої старі штани та білу свитку. У той час гаргуйля спакувала її одяг до шкіряного наплічника.
Не минуло й години, як дівчина з ізбйорном уже мчали засніженою рівниною. Роло заледве встигав за ними. Сонце світило на диво яскраво, сніг поблискував під ногами, дівчина натягнула капюшон на очі й заховала обличчя у білому ведмежому хутрі. Коли вони перетнули рівнину й помчали лісом, дівчина задрімала. Ця подорож лякала її значно менше, ніж попередня, тому вона могла спокійно розглядати краєвиди, що траплялися їм на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце і місяць, сніг і лід», після закриття браузера.