Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

– Може потанцюємо? – запропонувала Ліля.

– Тільки не біля нього, – кивнула в напрямку, де сидів Андрій з друзями. Попадатися на очі студентові тут не хотілося. Боялася, що не зможе більше опиратися у таких неформальних обставинах.

Ліля кивнула й обоє пішли в протилежний бік клубу, змішуючись з веселим натовпом. Тоді Асі нарешті й вдалося трохи розслабитися, відчути ритм та насолодитися танцем. Однак зовсім скоро нові туфлі дали про себе знати й дівчина відчула дискомфорт.

– Сьогодні все проти того, аби ми тут були, Лілю! – сказала подрузі, коли вони знову прийшли до барної стійки, щоправда, в інший кінець. Чоловік з лисиною все ще сидів на своєму місці, злий та одинокий. Схоже прекрасна супутниця все ж покинула його. Він крутив у руці склянку та дивився перед собою. Ася не хотіла на нього знову витріщатися, однак чогось дивилася, відчуваючи якусь дивну огиду. Напевне, через його безсоромну розкутість при доволі порядному зовнішньому вигляді.

Неочікувано чоловік повернув голову до дівчат та спіймав на собі погляд Асі. Губи його розтягнулися в задоволеній посмішці й він встав зі свого місця, аби вже через кілька секунд стати перед дівчиною, обпершись ліктем на стійку.

– Сумуєш, кицю? – схилився до її вуха, викликаючи неприємні мурахи на тілі. Від нього віяло владою. Такі не люблять, коли їм відмовляють.

– Вибачте, вам здалося! – стримано усміхнулася.

– У нас дівич-вечір! – втрутилася Ліля, поклавши голову на плече Асі. – Вибачте, сьогодні без чоловіків!

Незнайомець кивнув, однак йти не збирався. Його чіпкий погляд, в якому була помітна хіть, з неприхованим задоволенням пробігся по Асі, затримавшись на струнких ногах.

– Маю пропозицію, – сказав чоловік та провів рукою по шиї дівчини, змушуючи її відсахнутися. Реакція на цей дотик лише ще більше роздражнила незнайомця.

– Десь я вас вже бачила! – Ліля примружилася та обійняла Асю за плечі, таким чином намагаючись захистити.

– А світ тісний, руденька, – хитро усміхнувся чоловік, – пропоную покинути це місце! Тут надто шумно!

– Вибачте, змушені відмовитися, – ввічливо усміхнулася Ася, відчуваючи, як швидко калатає серце в грудях. Передчуття неприємностей зростало з кожною секундою.

– Олександр, – простягнув свою руку, не бажаючи здаватися.

Ася не говорила свого імені, лише дивилася з викликом в темні очі чоловіка, намагаючись дати йому зрозуміти, що вона не бажає знайомитись.

Олександр ковтнув напою, не відриваючи очей від Станіслави, заклав пасмо її волосся за вухо, а потім нахабно, без дозволу, взяв руку дівчини в свою та погладив ніжну шкіру великим пальцем. Ася спробувала висмикнути руку, але чоловік не дозволив – до болю стиснувши її пальці.

– Відпустіть! – прошипіла. Тихо, але він все зрозумів. Ліля сказала, що викличе охорону й зникла за мить.

– Ти така солоденька, – знову схилився до її скроні. Варто було відштовхнути причепу, закричати, але дівчина відчувала ступор. А ще страх, який навіював їй цей чоловік з пронизливим поглядом. Ася очима спробувала виказати свою відразу, але це лише ще більше потішило цього покидька.

Зненацька на їхні руки лягла ще одна, Олександр невдоволено повернувся до того, хто їм завадив і на його обличчі з'явилося щире здивування.

– Мені здається, дівчина не хоче твоєї уваги! – прозвучав серйозний голос Андрія.

Чоловік послабив хватку і рука дівчини одразу ж обгорнулася теплою приємною долонею. Асю захлеснули емоції. Вона ладна була кинутися в обійми свого студента, свого рятівника. Страх одразу ж розвіявся, на заміну йому прийшла безмежна теплота. А ще відчуття закоханості та щастя. Дивилася на серйозного Андрія з дякою в очах, але його суворий погляд був прикутий до Олександра, який виглядав незадоволеним.

– Якого біса?! – стукнув склянкою об стійку, розплескуючи рідину.

Андрій, все ще тримаючи Асю, поклав вільну руку на плече чоловіка й щось сказав йому на вухо. Олександр зціпив зуби, опускаючи у невдоволенні кутики губ.

Нічого не пояснивши, Карпенко швидко потягнув Асю до виходу. Їй доводилося мало не бігти за студентом, відчуваючи біль у ступнях. Лише на вулиці, відчувши осінню прохолоду, опам'яталася.

– Зачекай! Зачекай! – вивільнила руку, спинилася й одразу ж взялася роззуватися. – Ай! Господи!

Льодяний асфальт виявився набагато приємнішим, аніж ті кляті туфлі. Де їх тільки Ліля викопала? Не встигла випрямитися, як Андрій одразу ж підхопив дівчину на руки й стало так затишно!

– Ні! – спробувала пручатися, відчуваючи в низу живота приємне тепло, яке не давало дихати.

– Осінь, холодно.

Голос Андрія ще більше додав збудження. Виявилося, що його обличчя так близько, що варто лише хлопцеві схилитися і...

– Стасько! Що за...?

Високий голос Лілі не дав думці розвинутися далі. Подруга не стримувалася – добряче лаяла Андрія й навіть хотіла виривати Асю з його рук, але зовсім скоро впізнала у викрадачеві прихильника-студента й затихла.

– А що власне відбувається? – запитала руда, дивлячись то на подругу, то на Карпенка.

– Андрій, – представився хлопець.

– Ліля.

– Приємно познайомитися.

– Відпустіть мене на землю, Андрію!

Студент втомлено зітхнув і пішов вперед.

– Тільки не вмикай викладачку! Благаю!

– Я не вмикаю...

– Хтось мені пояснить, що тут відбувається? – суворо зажадала Ліля, поспішаючи за ними слідом. – І куди ти її несеш?

– В авто. Додому повезу.

– Ми самі дістанемося, – заперечила Ася. – До того ж там залишилися наші куртки...

– Все заберу, почекаєте тут.

Карпенко нарешті поставив її на землю, швидко дістав ключі, відчинив авто та наказав дівчатам сідати та задні сидіння. А потім зачинив за ними двері, Ліля лише й встигла тицьнути йому номерки з гардероба.

– Асю? – вимогливо подивилася подруга. – Що це все означає?

– Не знаю я. Прийшов, коли той дурень мене за руку вхопив, забрав, опам'ятатися не встигла – вже в нього на руках.

Ася затулила обличчя руками, намагаючись прийти в себе. Серце шалено билося, не даючи тверезо думати.