Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"

Дівчина впала на підлогу і знепритомніла.

Вже котру годину її тіло, лежало на підлозі, голова паморочилась, а в вушах гуділо, встати було важко, вона надіяласб що з хвилини на хвилину їй стане краще.

У палаці майже нікого не було, слуг відпустили додому, адже скоро свято, нехай теж підготуються, на рахунок цього Влад не скупився, релігійні свята це святе дійство і всі мають їх відзначати.

Вона дотяглася рукою до стільця , її руки набрякли і ніби не слухалися, ставши великими. 

—Тут є хто небудь?! - намагалась крикнути жінка, але це був лишень шепіт, тоді вона зібрала сили, і крикнула вже голосніше. —Чорт вас побери, де ви всі?!

 Нарешті її крик був почутим, з кінця коридору почулисяя тяжкі кроки, а після двері відчинилися, і перд очима представ чоловік.

—Марія, - Влад підійшов до неї і поклав її на ліжко.

—Допоможи мені - вона взяла його за руку.

—Я покличу лікаря...

Покликавши лікаря, він поклав під голову дівчини подушку, вона стиснулася клубком і тихо простогнала від болю. Її обличчя дуже побіліло і сама вона поклала руку на живіт, намагаючись позбавити себе різкого болю.

Довіри ні до кого не було.

Після недетального огляду, лікар виніс вердикт. 

—Що з нею? -Стоячи до вікна запитав Влад, на вулиці йшов дощ, він дивився як повільно стікають краплі по шибкам.

—Княгиню отруїли...

—Як її стан?

Влад повернувся і подивився на дівчина, яка була майже непритомна.

—Поки невідомо, є припущення що вона вагітна. Щоб переконатися, нам треба буде...еем, провести деякі маніпуляції. 

—Я зрозумів, -відповів Влад і поплентався на вихід. Зайшовши до себе в кімнату,  і сівши за масивний, дубовий стіл, він запалив свічку і став думати.

Причетних до цього може бути маса. Схоже вони занадто розслабилися, пора показати їхнє місце. Занадто добрим схоже він ставився до них раніше, якщо вони так нічого і не поняла, так ще й посміли позаритися на одне із святого для нього, на дружину. 

Через годину зайшов той самий чоловік,  лікар.

—Вона вагітна, дитина теж зазнала отрути. Я не знаю, чи зможе тепер Княгиня виносити дитину.

—І шансів немає? Що ви пропонуєте?

—Можливо прибрати дитину...

—Це абсурд! -перервав його Влад, —Ми обидва ніколи не згодимось на це.

—Але від цього може залежати її життя.

—В твоїх же інтересах врятувати її і дитину. Інакше залишишся без голови!

—Нажаль це не залежить від моєї голови. -тихо пробубнів лікар.

—Врятуй їх, я прошу тебе. 

— Нам залишається надіятися, що отрута не сильно вплинула на її організм.

—Знайду цю тварюку, своїми руками і вб'ю - він стиснув руку в кулак. —Уб'ю.

Коридор.

Пару слуг шепотілися між собою.

—А раптом вона помре ... Він нам шкуру спустить - тихо сказав перший чоловік, майже шопотом.

— Та що тобі, я за їжу відповідальний, він мене на вогнищі спалить… А кров на вино для себе пустить. Не дивно що з його покоїв уже людей виносять, перед іконами вбиває, нічого не боїться.  Треба було ще в дитинстві його придавити, коли була можливість.

— Навіть ченці його бояться, до церкви він не заходить, мабуть, не може, сатана.

 До них підійшов колишній слуга Владислава.

—Ну що там? Як вона?

 —А що нам хвилюватися ... Як вовченя завиє відразу дізнаємося що здохла - сказав йому на вухо третій мовчазний слухання і єхидно посміхнувся.

— Це вовченя 100 людей сьогодні занапастило! Сподіваюся вона помре, Боже покарання йому. Прости нас Господи грішних.  -перехрестився і поцілував хрестик, одягнений на шию.