Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Для зміни стратегії битви потрібен був час, адже армія подекуди скидалася на здоровенного чала, який клигає собі, не відразу слухаючись погонича. Тож доки його команди виконувались, новоприбуле військо паршенді почало перебиратися на північний край плато — туди, де бився Садеас. Далінар не міг як слід роздивитися, а тут ще й донесення розвідників затягувались.

Він глянув убік — поблизу височіла скельна формація з нерівними схилами, що робили її схожою на штабель недбало складених дощок. Просто посеред чергового рапорту князь схопив Сколкозбройця й кинувся до неї через кам’янисту рівнину, розтрощивши своїми сабатонами кілька скелебруньок. Кобальтова гвардія та посланці поспішили на ним.

Досягши скелі, він відкинув Сколкозбройця, дозволивши тому перетворитись на імлу. Тоді підстрибнув, ухопився за камінь і поліз вгору. А за кілька секунд потому зіп’явся на пласку верхівку.

Внизу простягалося поле битви. Основні сили паршенді — скупчення червоно-чорного по центру плато — опинилися в алетійських лещатах. Мостонавідні команди Садеаса, якому стало не до них, чекали на одному із західних плато, а новоприбула паршендійська армія переправлялась на арену бою з півночі.

«Прародителю бур, але ж і стрибучі вони», — подумав Далінар, спостерігаючи, як ті могутніми перескоками долають провалля. Шість років війни довели, що воїни-люди — особливо легкоозброєні — спроможні були обганяти паршенді, якщо тим доводилося пробігати відстань, довшу за кілька дюжин ярдів. Проте їхні мускулисті потужні ноги дозволяли стрибати напрочуд далеко.

При форсуванні прірви жоден паршендієць не спотикнувся. Вони підтюпцем наближалися до розколини, тоді — футів за десять до неї — раптово наддавали швидкості й перестрибували на інший бік. Новоприбула армія просувалася в південному напрямку — прямцем туди, де билися загони Садеаса. Здійнявши долоню, щоби захиститись від до білого розпечених сонячних променів, Далінар зміг розгледіти особистий штандарт великого князя.

Він майорів якраз на дорозі в паршендійського війська, що наступало: цей головнокомандувач здебільшого лишався в тилу своїх сил, у безпечному місці. Але тепер його «безпечне» місце несподівано стало переднім краєм. Ударні частини Садеаса ніяк не встигали вийти з бою й перешикуватися. І князь залишився без жодного прикриття.

«Садеас! — подумав Далінар, підступаючи до самого краю стрімчака. Плащ розвівався на вітрі в нього за спиною. — Треба послати йому на виручку резерв моїх списників…»

Але ні, їм не встигнути.

Піхоті до нього не дістатися. А от у якогось вершника могло й вийти.

— Баский! — гукнув Далінар, зістрибуючи з останця та приземляючись на каміння під ним. Збруя амортизувала удар від падіння, а от камінь поколовся. З обладунку на всі боки запихкало Буресвітло, а нагомілковики пішли тоненькими тріщинами.

Баский вирвався з рук доглядачів і помчав на поклик хазяїна. Щойно кінь підскакав, князь ухопився за луку й опинився в сідлі.

— Не відставайте, якщо зможете, — крикнув він своїй почесній варті. — І пошліть вістового: хай перекаже моєму синові, що я передаю командування йому!

Далінар розвернув Баского й галопом поскакав, огинаючи арену битви. Охоронці загукали, щоби їм подавали коней, але де вже тим тягатися з ришадіумом.

Ет, або пан, або пропав.

Солдати на полі бою злилися в невиразну пляму праворуч від князя. Холін низько нахилився в сідлі, і вітер із посвистом обдував його Сколкозбрую. Він виставив руку вбік і прикликав Присяжника. Той слухняно опустився в долоню, вкритий памороззю та паруючи. Обігнувши західний край поля битви, Далінар розвернув Баского. Згідно зі стратегічним задумом, першу армію паршенді затисли між його власною та Садеасовою. І він не мав часу об’їжджати її. Тож, глибоко вдихнувши, князь пустив коня вскач прямо по центру ворожих лав. З огляду на бойову тактику супротивника, його ряди були не надто щільні.

Ришадіум мчав уперед, і паршенді розбігалися з дороги велетенського жеребця, лаючись своєю мелодійною мовою. Копита гриміли по камінню, а Далінар усе понукав Баского колінами. Важливо було не втрачати розгону. Дехто з паршенді, котрі билися на передньому краї проти військ Садеаса, обернулися й кинулись до нього. Вони збагнули, яка нагода їм випала. Якщо вершник вилетить із сідла, то залишиться сам в оточенні не одної тисячі ворогів.

Далінарове серце глухо закалатало, коли він виставив убік Сколкозбройця, намагаючись стинати кожного супротивника, який опинявся надто близько. За лічені хвилини він дістався північно-західного краю оборони паршенді. Там якраз дошиковувались вороги, виставивши перед себе списи й повпиравши їх тупими кінцями в землю.

«Грім і блискавка!» — подумав князь. Раніше ті ніколи не захищалися ратищами від атак важкої кавалерії. Але вчилися на очах.

Далінар вдав, що атакує шеренгу, а тоді в останній момент розвернув Баского й поскакав паралельно стіні паршендійських списів. Він розмахував відведеним убік Сколкозбройцем, стинаючи вістря ратищ і зачепивши кілька рук. Просто поперед нього у ворожому строю утворилась прогалина, і Далінар, глибоко вдихнувши, спрямував ришадіума прямцем туди, попутно «обезголовивши» ще кілька списів. Штих котрогось із ворогів відскочив від його вкритого бронею плеча, і на лівому боці Баского з’явився довгий, глибокий поріз.

Гнаний силою інерції, жеребець топтав нападників, але ось, заіржавши від натуги, прорвався крізь стрій паршенді й вискочив саме туди, де основні сили Садеаса вступили в бій із ворогом.

Далінарове серце закалатало. Дружнє військо перед очима розплилося, коли він галопом проскакав у його тил, де хаотично вирувала людська коловерть, спричинена новоприбулою армією. Солдати з криками валилися долі, й алетійці в зеленому змішалися з чорно-червоними паршенді.

«Ми на місці!» — подумав Холін, угледівши за мить до стрибка штандарт Садеаса. Він злетів із сідла й гупнув об камінь. Кінь розвернувся й помчав назад, усе розуміючи. Його рана виглядала серйозною, тож господар не став би й далі ним ризикувати.

Настав час знову влаштувати різанину.

Князь увірвався в ряди паршенді збоку, і декотрі з них обернулися від несподіванки, а в їхніх зазвичай апатичних очах проступило здивування. Вони часто видавались чужинцями, проте їхні емоції були напрочуд людські. Запал здіймався в ньому, і Далінар не стримував його. Надто вже він його потребував. Над союзником нависла загроза.

Настав час дати Чорношипові волю.

Князь пробивався крізь лави паршенді. Він валив їх додолу, наче змітаючи крихти з обіднього столу. Жодної тобі філігранності рухів, жодної злагодженої взаємодії кількох загонів і почесної варти, що прикриває з тилу. Це була нестримна атака з усією потугою та смертоносною силою того, котрий присвятив життя вбивствам і хто оснащений Сколками. Він став буревієм, що розсікає ноги, тулуби, руки, шиї та вбиває, вбиває, вбиває. Вихором сталі та смерті.