Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Займалися очі, на тлі неба зблискували мечі, а паршенді співали. Їм заважав натиск власного війська, яке — зітнувшись зі станом Садеаса — збилося в купу. Але не Далінарові. Йому не треба було хвилюватись, щоб не зачепити своїх, чи непокоїтися про те, що лезо загрузне в тілах або ж застрягне в латах. А якщо дорогу захаращували трупи, прорубував просіку — Сколкозброєць брав мертву плоть не гірше, ніж сталь або деревину.

Кров паршенді фонтанами била в повітрі, доки він пробивався, прорубувався, проштовхувався крізь цю тисняву. З плеча — й аж ген убік, назад і вперед, час від часу обертаючись, щоб зітнути тих, хто намагався завдати удару в спину.

Під ногами зазеленіло довге полотнище. Штандарт Садеаса. Далінар завертівся, озираючись. Він залишив за собою валок трупів, через які раз по раз — та від того не менш шанобливо — переступали все нові вороги, котрі полювали на нього. А от зліва було щось не те. Ніхто з тамтешніх паршенді навіть не глянув на нього.

«Садеас!» — подумав Далінар і стрибнув уперед, стинаючи їх зі спини. Виявилось, що ті скупчилися колом, гамселячи по чомусь на землі. І те «щось» стікало Буресвітлом.

Поруч валявся великий молот Сколкозбройного, який Садеас, очевидно, там і зронив. Холін підскочив туди й, відкинувши меч, ухопив молот за держак. Відтак заревів і вгатив ним по зграї, від чого з дюжина паршендійців відлетіла геть, а тоді розвернувся та вдарив іще раз — з іншого боку. Тіла перекидьки злетіли в повітря.

У настільки ближньому бою молот міг прислужитися краще: Клинок просто повбивав би нападників та залишив тіла лежати, які б і далі йому заважали. А от молот відшпурлював трупи. Далінар застрибнув у центр щойно очищеної ділянки, ставши ногами по різні боки від поверженого Садеаса. Князь повторно почав прикликати Сколкозбройця, у той же час вимахуючи молотом і розкидаючи ворогів.

З дев’ятим ударом серця він пожбурив його в обличчя одного з паршенді, давши Присяжнику можливість знову матеріалізуватися в його руці. І вмить став у Вітростійку, позираючи під ноги. З дюжини різних проломів і тріщин в обладунку Садеаса сочилося Буресвітло. Нагрудник був геть розтрощений: зазубрені уламки металу стирчали назовні, і крізь діри прозирав мундир. Із дір звивалися струминки осяйного диму.

Холін не мав часу перевіряти, чи Садеас ще живий. Паршенді ж бо побачили, що їм до рук потрапили зразу два Сколкозбройних, і кинулись на Далінара. Воїн за воїном валився долі, коли той стинав їх замашними ударами, боронячи простір довкола себе.

Та князь не міг спинити їх усіх. На обладунок сипалися удари — здебільшого ззаду чи по руках. Збруя потріскалась, немов кришталь під завеликим тиском.

Князь заревів, стинаючи чотирьох паршенді, але ще двоє напали ззаду, і його лати завібрували. Відтак він із розвороту зарубав одного, а інший заледве встиг відскочити на безпечну відстань. Далінар захекався, і від кожного швидкого поруху в повітрі залишався блакитний Буресвітловий слід. Князь почувався скривавленою здобиччю, яка водночас намагається відбитися від тисячі вищирених хижаків.

Але він не якийсь там чал, єдиний порятунок якого — сховатися. Холін убивав, і його Запал сягнув апогею. Князь усвідомив реальність загрози, увесь ризик опинитися долі, і від цього Запал просто ошалів. Він ледь не захлинувся ним — його радістю, насолодою, пристрастю. Небезпека. Він пропускав усе більше й більше ударів, усе новим і новим паршендійцям вдавалось підпірнути під лезо його меча чи ухилитися від нього.

Далінар відчув, як по спині під кірасою гуляє вітер. І холодить, страшить, жахає. Щілини ширшали. Якщо нагрудник трісне…

Він із криком перетяв навпіл паршендійця, випаливши очі, і той повалився додолу без жодної подряпинки на шкірі. А Далінар здійняв Сколкозбройця й крутнувся, підсікши ноги іншого нападника. Усередині вирувала буря почуттів, а з чола під шоломом градом котився піт. Що буде з алетійською армією, якщо і він, і Садеас поляжуть тут? За результатами однієї битви королівство втратить двох великих князів, та ще й недорахується пари комплектів Збруї та Сколкозбройця?

Цього не можна допустити. Він не загине тут. Бо й досі не знає, чи при своєму він розумі. Йому не можна вмирати, доки це не з’ясується!

Несподівано повалилися мертвими кілька паршенді, хоча їх він не атакував. Крізь них прорвалася постать в осяйному блакитному обладунку. Адолін стискав одноруч свого важкого осяйного Сколкозбройця.

Син знову змахнув мечем, і в прорубану ним діру ринула Кобальтова гвардія. Темп співу паршенді змінився, ставши несамовитим, і вони позадкували, коли почали з’являтися все нові й нові алеті в зеленому і синьому строях.

Далінар знеможено впав на коліна, даючи Сколкозбройцю зникнути. Його оточила варта, а весь довколишній простір затопила армія Адоліна, накривши паршенді та змусивши їх відступити. За кілька хвилин територію було зачищено.

Небезпека минула.

— Батьку, — сказав Адолін, опускаючись навколішки поруч нього й стягуючи шолом. Біляво-чорне волосся юнака було скуйовджене та мокре від поту. — Бодай тобі буря! Ну й налякав ти мене! Ти цілий?

Далінар і собі зняв шолома та з насолодою підставив мокре обличчя повівам прохолодного вітерцю, а тоді, глибоко вдихнувши, кивнув.

— Ти приспів… дуже вчасно, сину.

Адолін допоміг Далінарові звестися на ноги.

— Мені довелось пробиватися через усю паршендійську армію. Не сприйми за неповагу, батьку, але якої бурі ти вирішив утнути таку штуку?

— Бо знав, що в разі моєї загибелі ти впораєшся з командуванням армією, — відказав князь, поплескуючи сина по руці, і їхні Збруї дзенькнули одна об одну.

Погляд Адоліна впав на тильну частину батькової кіраси, і його очі широко розплющилися.

— Усе настільки погано? — запитав Далінар.

— Схоже, вона ледве тримається, — відказав той. — Буресвітло струмує з тебе, наче вино з бурдюка, по якому вправлялися лучники.

Далінар закивав і зітхнув. Він і сам відчував, що стає неповоротким. Напевно, доведеться зняти її перед поверненням до табору, бо ще заклякне на тілі.

Обіч нього кілька солдатів витягали зі Збруї Садеаса. Процес витікання Буресвітла зайшов так далеко, що з неї звивалися всього кілька тоненьких струминок. Її можна було полагодити, але це обійдеться недешево — при відновленні Сколкозбруї самоцвіти, від яких вона заряджається, зазвичай тріскають.

Бійці стягли із Садеаса шолом, і Далінар полегшено зітхнув, коли побачив, що його колишній друг кліпає очима, здаючись приголомшеним, але загалом