Читати книгу - "Зворотній бік людської ненависті , Торія Онопрієнко "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ілона нічого не відповідає, а просто киває і йде за нею коридором лікарні, на ходу накидаючи на плечі халат. Медсестра веде її знайомим лабіринтом білих холодних стін, дверей та лікарняних запахів. І Ілона б могла й сама дійти – настільки вона добре запам'ятала дорогу – але правила є правила. Нарешті вони дістаються великих дверей, над якими виділявся великий жахливий, у всіх сенсах цього слова, напис: "Реанімаційне відділення". Ілона глибоко зітхає і вони зупиняються біля однієї з палат.
– Не затримуйся зранку надовго. Після раннього обходу тобі краще піти. Удачі. – незрозуміло для чого бажає дівчина і йде геть, лишаючи Ілону одну перед дверима, які насправді щоразу вели її у справжнє пекло.
Ілона набирає в легені повітря і на видиху відчиняє ті самі злощасні двері. Палата всередині біла і стерильно чиста. Ілона робить кілька невпевнених кроків під акомпанемент неприємного писку апарата підтримки життєдіяльності і бачить його. Як завжди, худий, блідий і змучений настільки, що, здавалося, шкіра просвічує, демонструючи всі кістки і органи, очі заплющені, а глибокі впадини під очима лякали не менше різних фільмів жахів.
Ілона мовчки підходить до тумби поруч з ліжком і прибирає вже зів'ялі магнолії, безжально викидаючи їх у смітник, що стоїть біля входу. Вона набирає чисту воду у глиняну вазу з крану, що стоїть при вході, і ставить новий свіжий букет. І все це в абсолютній холодній тиші. В смертельній мовчанці. Нарешті, сівши поруч з ліжком, Ілона протягує руку, стискаючи чужі холодні пальці, і починає говорити.
– Привіт, Святе. Я принесла тобі нові квіти. Старі вже зовсім виглядають не презентабельно. Ти ж знаєш мій перфекціонізм... – втомлений голос нарешті розриває тишу. – Я все ще пам'ятаю той день, коли ти приніс мені і моїй мамі магнолії, коли вас з хлопцями вперше відпустили додому. Насправді їх важко дістати в такий час, але я так хотіла їх знайти для тебе. А ще в честь свята я принесла тобі ось це. – Ілона кладе плюшевого кролика поруч з лежачим нерухомо Святославом. – Він схожий на тебе. Такий же милий. Щоправда, ти милий лиш тоді, коли мовчиш. – Ілона посміюється, але сміх миттю застрягає у горлі і дівчина відкашлюється. – Насправді я вже не можу дочекатися коли знову матиму можливість дратувати тебе. Це для мене все ще розвага номер один. Не можу нічого з цим вдіяти.
Ілона замовкає на кілька хвилин, ніяково поправляє й так ідеально лежачу ковдру на нерухомому тілі хлопця. Її погляд проходить по тумбі і за не до кінця зачиненими дверцятами дівчина помічає акуратно складену військову форму і край шеврону з позивним "Святий дух". Ілона раптом згадує як Свят отримав свій позивний.
– Олежко, наш поет місцевий, постійно відмахувався, казав, що йому не потрібен позивний, хоча ми постійно казали, що його ідеальний позивний Містер Нудота. – казав Свят. – А він щоразу жартував, що вмирати він готовий тільки під власним іменем інакше його дух ходитиме між містами і діставатиме кожного з нас. А коли я відмітив, що в такому разі його ідеальний позивний – Містер Диявол, він сказав, що в такому випадку я його повна протилежність. І моє ім'я тому доказ.
Ілона м'яко посміхається, згадавши як відповіла на це, що в такому випадку, якщо вона завагітніє, то вона цілком може сказати, що дитина від святого духа. Сміх Свята луною відбився у її голові...
Ілона проводить долонею по формі, яку у перші дні сама склала в спробі відволіктися. Дівчина тяжко зітхає і закриває обличчя руками. Ілона не знає, що їй робити, що казати, про що думати і водночас ніби відчуває яку дію зробити наступною. Дівчина піднімає очі і продовжує говорити так, ніби вона не замовкала, аби відволіктися на спогади.
– Ти знаєш... Мені дозволили цієї ночі побути з тобою. І не тільки мені. Марина також залишилася зі своїм Ігорем. Ми з нею познайомилися в той день, коли вас привезли. Мені сказали, що ви з ним були в одній бригаді тож... А про Олега, ну, про того, що ти розповідав... Про поета вашого. Його привезли разом з вами. Мені сказали, що вас одночасно поранили. Так от я чула, що... Два дні тому його відімкнули від апарату підтримки життєдіяльності... Його сестра тут просто божеволіла. Ми з Мариною не відходили від неї цілий день. Кажуть, у нього не було шансів. Поранення серйозне, багато крові втратив і ще щось там. Я у цьому не дуже розбираюся. Але загинув, як і хотів – під власним ім'ям... – Ілона говорила повільно, не замовкаючи, аби тільки тиша не стискала її мозок у лещатах. – Сьогодні, до речі, свято... – знову тяжке зітхання. – Мені б хотілося зустріти з тобою цей Новий рік якось інакше... Як раніше. У гуртожитку. Пам'ятаєш? – вона зробила паузу на кілька секунд. – Я... Я так сумую за тобою...
Мовчання знову перериває її монолог і тільки зараз Ілона розуміє, що по її щоках стікають сльози. Вже не дивно і зовсім не незвично. Так буває завжди. Кожного разу, коли вона сюди приходить. Ілона витирає набридливі солоні краплі, що лоскочуть шкіру і сильніше стискає руку Свята.
Вона регулярно ходить сюди уже близько дев'яти місяців. Дев'ять місяців тому, вона почула ті жахливі слова. Слова, які перевернули її життя.
Ілона розмовляла по телефону зі своєю подругою, стоячи біля вікна. Дівчина обережно поправляла у вазі букет магнолій, якого їй кілька днів тому приніс приємний молодий кур'єр і в якому в середині вона знайшла записку: «Поки не можу приїхати до тебе, нагадую про себе так. Добре, що телефон все ще при мені і зв'язок є хоча б якийсь. Тож радій улюбленим магноліям, я скоро повернуся до тебе. Твій Святий дух».
Ілона широко посміхалася, а думка про те, що він там, на фронті, знайшов час і можливість замовити їй квіти зігрівало її серце. Навіть вибачення кур'єра за те, що вони затримали замовлення на день, вона прийняла з легкою посмішкою на обличчі. Хвилювання в її душі, що оселилося там з першого дня його від'їзду, трішки притупилося і вона весело щебетала подрузі про те, що тепер її настрій уже кілька днів підіймає солодкий запах квітів у квартирі. Та в розмову увірвався невідомий номер, що активно намагався додзвонитися до Ілони.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зворотній бік людської ненависті , Торія Онопрієнко », після закриття браузера.