Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

Моєю метою при укладанні цієї антології було не знецінення блискучої праці Гоу, а радше її розширення — демонстрація в одній книжці, у зв’язному контексті, багатої добірки зразків неперервного діалогу поколінь американських єврейських прозаїків останнього століття. Це і є те, що являє собою література, адже її сутність, зрештою, — безнастанний діалог. У випадку єврейсько-американських письменників, як мені здається, цей діалог стосувався передусім двох взаємопов’язаних моральних проблем: дражливого питання єврейської ідентичності та невід’ємних від неї обов’язків і постійна боротьба між скептицизмом і вірою (що особливо загострилася для євреїв у тривалий період наслідків Голокосту). Все це можна вважати питаннями культури та дозвілля, коли є час поміркувати над проблемами, що не піддаються точному визначенню, і все ж таки я думаю, що ті самі питання, ті самі проблеми можна знайти в таких оповіданнях, як-от «Через кашкет» Шолом-Алейхема або «Дурник Гімпл» Ісаака Башевіса-Зінгера, — класичних їдишомовних історіях, що є віддзеркаленням більш раннього, набагато сумнішого періоду єврейської історії. Насправді це проблеми, які лежали в основі єврейських історій від самого початку — від стражденного шляху Авраама на гору Моріа для принесення сина Ісаака в жертву Богові.

В «Електричному струмі» Франсін Проуз секуляризована єврейська дочка у сучасному Нью-Йорку хвилюється через «навернення» батька в екстатичний хасидизм, й, уважно прислухавшись до оповідання Проуз, ми почуємо іронічне відлуння Шолом-Алейхемових «Годл» і «Хави», написаних на зламі століть, а також інших історій на тему «що ми зробили не так?», де батьки побиваються через відмову дітей від старих традицій. «Казка про повітряного змія» Стіва Стерна є ще одним чарівно-дотепним обертанням цієї каруселі. Дія відбувається у такій собі Стерновій Йокнапатофі[1] — «Дрібці» (The Pinch), єврейському гетто в Мемфісі, відтвореному ним у багатьох чудових оповіданнях, романах і новелах останніх років. «Казка про повітряного змія» з її чарівною химерністю відверто і з любов’ю нагадує нам оповідання Ісаака Башевіса-Зінгера та Бернарда Маламуда; Творчість Стерна і справді важко уявити собі без таких літературних попередників, як-от Зінгер і Маламуд (а також Сінтія Озік і Ґрейс Пейлі). (Мені уявляється такий собі парад єврейських письменників — галасливих, верескливих, чванливих, суцільна хуцпа[2], — а на трибуні стадіону сидить хлопчик, Стів Стерн; він затуляє очі від яскравого сонця й жує попкорн; аж раптом двоє учасників параду роблять йому знак. Це Зінгер і Маламуд, вони опускають свої кларнети й махають йому. «Спускайся! — кричать вони йому. — Навіщо чекати? Ти можеш! Приєднуйся до параду!»). Так само і в «Бібліотеці Молоха» Мелвіна Букіета доктор Артур Рікардо, очільник наукового проекту з відповідною назвою, є прямим літературним нащадком доктора Трі і його досліджень «придушеного пожвавлення» з повісті Озік «Роза» та Леслі Шекспіра з Інституту згоди в оповіданні Лор Сігал «Зворотна помилка» — всі вони займаються сумнівною роботою з квантифікації, каталогізації і дегуманізації Голокосту. В оповіданні Мішель Герман «Ауслендер» головна героїня, молода жінка з талантом до іноземних мов, розмірковує над своїми обов’язками як єврейки та перекладачки, перебираючи на себе роль Ганни з оповідання Озік «Заздрість, або їдиш в Америці» й наділяючи її новим моральним авторитетом.

Раз по раз у цих оповіданнях ми бачимо дослідження одних і тих самих тем: про приголомшливу вагу родинних обов’язків і ті викривлення, через які має пройти одне покоління, аби виправдати сподівання іншого (в (…) «Сарі» Аллегри Гудман і «Срібній тарілці» Сола Беллоу); про неуникний обов’язок (водночас сумний і рятівний) збереження єврейської ідентичності (в оповіданнях Брюса Джея Фрідмана, Бернарда Маламуда і Анзі Єзєрської (…), включених до цієї антології). Чимало оповідань у цій книжці мають комічне забарвлення, як-от «Прощавай, усіх благ!» Ґрейс Пейлі, що являє собою монолог у стилі Шолом-Алейхема, а також «Серед свідків» Стенлі Елкіна, «Сара» Аллегри Гудман, «Якщо тебе відпустили, ти вільний» Брюса Дж. Фрідмана, «Дев’ятнадцятий єврей» Робіна Гемлі (сатиричний погляд на всю тему єврейсько-американської літератури, де в ролі без слів виступає сам Ісаак Башевіс-Зінгер) і, можливо, найбільш помітно — гротескне, надзвичайно смішне оповідання Філіпа Рота «По радіо» — безперечно, один із найбожевільніших літературних вивертів за останні тридцять років, такий собі літературний еквівалент виступів стендап-коміка Денні Брюса. Навіть у найбільш серйозних оповіданнях цієї антології є моменти похмурого гумору (перш за все я думаю про «Заздрість, або їдиш в Америці» Сінтії Озік). Але незважаючи на гумор, сатиру та іронію, подекуди навіть дешеву буфонаду, теми відібраних мною оповідань є глибоко серйозними.

В цих оповіданнях є дуже широкий спектр релігійної віри (і спектр відповідей на єврейську самосвідомість): від Натана і Голді, молодої пари з «Весілля в гетто» Аврома Кагана, для яких ортодоксальний юдаїзм є просто даністю, частиною елементарного світового ладу, до Єви, вмираючої героїні оповідання Тіллі Олсен «Загадай мені загадку», чия єврейська самосвідомість поглинута (й великою мірою зведена нанівець) її самосвідомістю як соціалістки; від безіменної оповідачки з «Як я знайшла Америку» Анзі Єзєрської — дівчини, замкненої у в’язниці свого єврейства, яка палко прагне вирватися з неї на свободу Америки, до Едіт Маргаретен в оповіданні Робіна Гемлі, відомої єврейської письменниці та інтелектуалки, свого роду «професійної єврейки», що користується плодами своєї етнічної ідентичності, проте вочевидь позбавлена будь-якого натяку на справжню віру. (…) Шолом-Алейхем написав оповідання «Через кашкет» — шедевр абсурдного гумору й одне з найвідоміших своїх оповідань — більше століття тому. Його головний персонаж — неуважний шлеміль[3] на ім’я Шолом Шахна, або Шолом Шахна-йолоп, як його називають сусіди в Касрилівці, його рідному містечку у смузі осілості. В оповіданні описуються відчайдушні зусилля Шахни повернутися додому з якоїсь нікчемної ділової поїздки напередодні Песаха. У нападі безпідставної самовпевненості він телеграфує дружині зі Злодієвки — якоїсь далекої залізничної станції: «Песах неодмінно буду вдома». Чекаючи на свій потяг, виснажений і знервований, він засинає на лавці поряд із якимось чиновником-неєвреєм у мундирі та кашкеті з червоною околицею, домовившись зі станційним сторожем, що той його розбудить. Прокинувшись якраз вчасно, щоб встигнути на потяг, Шолом Шахна помічає, що уві сні кашкет звалився в нього з голови і в паніці та поспіху хапає інший — чиновника — й вдягає його. Несподівано й на великий подив Шахни, його супроводжують до вагона першого класу замість звичного для нього переповненого й смердючого третього. На пероні всі перед ним розступаються. «Сюди, ваше благородіє» тощо. Що відбувається? Чи це йому сниться? Нарешті він помічає себе в дзеркалі купе й