Читати книгу - "Позашлюбна дитина генерального, Ірина Романовська"

— Все нормально. Там насправді нічого такого, просте життя. Дівчина обрала танцювальну кар'єру та поїхала до Китаю, а я лишаюся тут. Ось.

Розмова з Олегом виходить невимушеною та легкою. Час пролітає непомітно. Кілька разів виходимо на танцмайданчик, аби перепочити від нескінченної балаканини.

Він притискає мене до себе, шепоче компліменти на вушко. Ми цілуємося, кружляючи в напівтемряві.

Моя подруга пильнує за нами здалеку, але не втручається. Єдине що робить Юля, коли вловлює мій погляд, це підводить руки догори та показує великими пальцями «клас». Мовляв живи дівчино свій найкращий час та ні про що не думай.

Кожна хвилина поряд з Олегом розтоплює мене наче морозиво на сонечку. У голові майорить лише одна думка — це безперечно найкращий вечір мого життя. Я в гарному вбранні, поряд зі мною той самий Тітов. Ми вдвох сьогодні.

Я певно маю зізнатися Олегу, що ще ніколи не була з хлопцем. Але за його поцілунками, за хвилею насолоди, що росте в мене між ребер, я гублю цю думку мов голку у сіні.

Ми цілуємося, пестимо одне одного, шепочемо якісь нісенітниці, стогнемо. Ми кружляємо у вихорі почуттів, що здолали нас двох. Навіть у найсміливіших фантазіях я не уявляла себе в обіймах найпопулярнішого парубка університету цієї ночі.

Ущипніть мене хто-небудь, бо мені здається, що я сплю. Мене! Цілує! Олег! Тітов! Повірити в то не можу. Хлопець, в якого я до нестями закохана останні два роки, стає моїм першим чоловіком. Голова йде обертом. Хапаюся за його міцні плечі, мов за рятівний жилет. Здуріти можна!

Юля нізащо мені не повірить.

Проте, як і в будь-якій казці, настає мить, коли чарівна карета перетворюється на гарбуз. Мене, на жаль, спіткала та ж доля. Щойно ми припинили насолоджуватися одне одним, Олег відвернувся та миттю захропів. Я лежала поруч та міркувала над тим, якою щасливою почуваюся. В мене наче крила виросли за спиною цієї ночі. Я ніби гусінь, яка врешті перетворилася на найпрекраснішого метелика та полетіла пізнавати світ.

Що я маю робити тепер? Мені краще піти? Чи лишитися поруч з Олегом до ранку? Чи зрозумів він що я… Що в мене небагацько досвіду з хлопцями, чи має для нього то якесь значення?

Проте вирішальну краплю у моїх коливаннях ставляє сам Олег.

— Катруся, люба, йди-но до мене, — промовляє він крізь сон.

Мене ніби скидають у глибоке озеро, а я ж не вмію плавати. Я тону, я задихаюсь. Я ще дужче в Олега закохалася, а він думає про іншу. Весь цей вечір…

Щоб вдягнути сукню та віднайти туфлі в мене уходить близько трьох хвилин, ще одну витрачаю на пошуки клатча, який впав під ліжко. Полишаю готельний номер не обертаючись. Не дозволяю розбитим дівочим фантазіям взяти гору над емоціями, допоки не опинюся вдома у своїй кімнаті.

Красивий хлопець просто скористався моєю доступністю, а я, дурненька, повірила, що справді йому сподобалася.

Ось тобі й свобода, Яно. Запам’ятай цей урок на все життя.

Якби ж я тільки знала, що ніч з Тітовим — не найгірший наслідок свободи, якої я так прагнула. Але про це я дізнаюся лише через місяць.

---------

Вітаю усіх!

Це довгоочікувана історія про старшого брата Дениса (головний герой дилогії «Некохана/Єдина для боса») — Олега Тітова та дівчини Яни, які зустрінуться через 8 років після однієї спільної ночі. Він її не пам'ятає, то ж побачимо, що з цього вийде))) 

Бажаю приємного читання.

Ваша Ірина Романовська.