Читати книгу - "Таємниця Чупакабри, Леля Карпатська"

У суботу жінки зібралися плести маскувальні сітки на передову. Ярину не покликали, та вона й не питала дозволу. Прийшла сама. Тонкі пальці переплітали смужки тканини, відволікаючи від важких думок.

– Яриночко Михайлівно, у мене доця знову захворіла. Не можу збити температуру, – підійшла до неї молода жінка. – Може що порадите?

– Змочи шкарпетки у розчині з оцту та води, надягни дитині. Як не покращає, зайди до мене і я дам настоянку.

– Дякую вам, любонько! Тільки ви нас і рятуєте, – жінка торкнулася руки Ярини. – Ви не слухайте чужих язиків. Вони як змії. Так і чекають нагоди, аби вжалити.

Ярина й не слухала. Ніч знову була безсонною. Жінка звикла до подібного, проте через Назара він добряче розлютився.

Дорогою додому купила клейку плівку для вікон та торбинку цукерків. Так закортіло… До авансу ще тиждень, та у гаманці зранку знайшлося кілька сотень, хоча напередодні було порожньо. «Все ж простив», – промайнуло в голові.

Назар помітив її ще здалеку зі свого подвір’я. Він прибрав дерев’яну драбину з-під даху і вискочив за ворота.

– Ярино, стривай! У тебе з’явилося світло?

– Не знаю. Від ранку не була вдома.

Назар увійшов у двір слідом за жінкою. Її тонка фігура з-заду здавалася ще привабливішою. Сукенка обтягнула округлі сідниці, білі литки мерехтіли у складках тканини.

Ярина провірила світло у коридорі і зупинилася на порозі.

– Уже полагодили.

– Тобі чимось допомогти? – Назар помітив тріщини у вікні.

– Не треба, я купила скотч. Заклею.

– То міняти скло треба.

– Нема сенсу. Знову трісне.

Ярина давала зрозуміти, що він небажаний гість, проте Назару ніби заклинило. Старі почуття найшли на нього, ніби смерч, змушуючи серце калатати сильніше.

– Вибач, мушу йти, – жінка опустила очі.

Позаду неї в хаті щось впало. Ярина перелякано підстрибнула і їхні з Назаром погляди зустрілися. «Я хочу цілувати твої бурштинові очі», – подумав чоловік, проте тієї ж миті двері перед його носом зачинилися.

***

Ярина спала при запаленій свічці. Вона знала, що він поруч. Хай стоїть. Хай дивиться. Уже все бачив. «Тільки ти й видів», – жінка важко зітхнула і повернулася до стіни.

Вона й не здогадувалася, що під її вікном був ще хтось. Назар цілий день проблукав напівпорожніми вулицями. Його постійно тягнуло до хати Ярини. Він простояв до опівночі, як раптом полум’я колихнулося і у сінях почулися кроки. Чоловік поспішив сховатися за розлогу яблуню біля криниці. Вхідні двері беззвучно відчинилися і висока постать, кульгаючи та брязкаючи ланцюгами, пішла за хату.

Назар дочекався, поки брязкіт вщухне, і вийшов на вулицю. «Невже вона одружена?» Чоловік, занурившись у нерадісні думки, минув грушку на перехресті, поки його не зупинив голос:

– Агов! Є пару копійок на сто грам?

Назар різко зупинився.

– Як скажеш, з ким живе Ярина, дам двадцятку.

– Хто її схоче? Вона ж відьма!

– Добирай слова, – Назар підійшов до п’янички і схопив за комір.

У ніс знову вдарив сильний запах перегару та сирості.

– Та я ж нічого! – Володька спробував вирватися з міцних рук чоловіка, проте ноги підкосилися і він завис у повітрі.

– Вона не заміжня?

– Дівка вона. Майже сорок років, а досі нечіпана.

Назар відпустив Володьку і той, як мішок бараболі, впав на землю.

– Дай на сто грам, сусіде! – заквилив він, затуляючи руками голову, ніби боявся, що Назар його битиме.

Хлопець витягнув гроші з кишені джинсів і кинув Володьці. «Хто ж то виходив з її хати?»

***

Вони зустрілися, коли Ярина влаштувалася на роботу до місцевої лікарні. Молода, приваблива дівчина одразу стала приводом для пліток. Вогню підлив тодішній головний лікар. Усі знали, що він був ласий до жінок і зраджував з ними на очах власної дружини. На крадені спонсорські кошти вони побудували двоповерховий маєток на задньому дворі поліклініки, проте прожили там не довго. Подейкували, той будинок був проклятий. Колись то було місце для захоронення залишків абортів. Подружжя час від часу чуло дитячі крики та плач у кімнатах свого дому. Одного разу дружина на рівному місці спіткнулася і впала, зламавши шию. Смерть була миттєвою. Головний лікар, її чоловік, невдовзі помер від інфаркту.

Та перед тим він встиг зіпсувати репутацію Ярині. Після невдалих намагань залізти їй під халат, головний привселюдно оббрехав її, сказавши, що вони зустрічалися у його кабінеті. Дівчина хотіла написати заяву на звільнення, проте її спам’ятала бабуся Христина, яка тоді ще була жива.

– Бог його покарає, дитино! А ти знай своє, – заспокоювала вона внучку.

Хтозна, чи то Бог приклав до того свою божественну руку, чи доля так розпорядилася, та невдовзі головний відійшов у засвіти. На роботі почали пліткувати, що Ярина відьма, як і її мама з бабою.