Читати книгу - "Трійця непосидючих, або халепа на трьох, Каріна Дубініна"

Але кота ніде не було. Ми підбігли до дірявого вікна, щоб виглянути на вулицю, і перевірити, чи не втік кіт.

- Давай, Валька, підсади мене, я подивлюся, чи немає його десь поблизу.

- Ірка, ти тільки не впади, а то розчавиш мене. Я то бачив, як ти наминала тістечка за обідом.

Поглядом, якого не побажаєш навіть найлютішому ворогові, я подивилася на Вальку. Йому стало навіть трішки прикро за свої жарти, мабуть, тому що він з'їв не менше за мене цих самих тістечок. Але, Валька тільки посміявся, і склав руки так, щоб я могла стати ногою на них, як на сходинку. Злетівши прямо до вікна, я ледь не вхопилася руками за раму, з якої стирчали осколки скла.

- А-а-а-а-а-а-а... Валька-а-а-а, лови-и-и мене!

І полетівши вниз, я з гуркотом звалилася на підлогу, а Валька переляканий, залишився стояти осторонь, і не знав, що робити.

- Ірко, ти як? Скільки пальців? Ти мене взагалі чуєш? - тараторив хлопчик.

- Ну, Валька, ну ти зараз отримаєш...

Не встигла я договорити, як десь із верхньої балки на мене стрибнув товстун Бегемот.

- Ти де був, вуж пухнастий? Я через тебе ледь голову не розтрощила собі.

Кіт, із задоволеною нахабною мордою, зістрибнувши з мене, пішов до миски з їжею. Я не тямила себе від злості. Злилася чи то на Вальку, чи то на кота, чи то взагалі — на себе. Я попросила друга посидіти з котом, поки я сходжу на кухню по молоко для Бегемота. Той, звісно, погодився.

І так, оминувши бабусю, яка дивилася телевізор у передпокої, я прошмигнула на кухню й акуратно схопила, кимось вже відкрити пакет із молоком. Проте я відчула запах, і зрозуміла, що молоко вже закисло. Тому, було вирішено взяти для Бегемота домашнього молочка. Воно було налите в гарний розписаний прекрасними квітучими узорами глечик. На горищі на мене чекала дивовижна, але десь всередині, цілком очікувана картина. Валька з подряпаним обличчям і розірваною сорочкою, кричав у вікно якісь лайки й благання з проханням повернутися. Все ясно! Він упустив нашого кота. Від паніки я випустила того глечика прямісінько на поріг горища. Він розбився на дві не рівні частини.

- Ох, потім склеїмо, бо ж за це мене точно вб’ють.

Я потягнула Вальку на вулицю. Спустившись униз, ми побачили нашого Бегемотика, який раз у раз, зараз зірветься вниз із даху нашого будинку. Поруч зібралася сусідська дітвора. Кота потрібно було рятувати! План дій збирався в моїй голові як пазл. Розрахувавши траєкторію можливого падіння нашого нового, здоровезного кота, ми з місцевими дітлахами спорудили батут із бабусиного простирадла. Ох, якби вона дізналася про це... Ми вп'ятьох тримали це простирадло, а Валька кидав у кота дрібні камінчики, щоб той зістрибнув до нас, а не впав потім на землю. Але щось пішло не так, і один камінчик полетів якраз у вікно передпокою, де сиділа моя бабуся. Усі застигли. Страх перед тим, що зараз станеться, просто паралізував нас із Валькою. Решта хлопців кинулися хто куди, а ми зім'явши абияк простирадло, кинулися ховатися за кущами квітучих троянд. Через свою незграбність Валька впав в один із кущів, потягнувши мене за собою. Шипи встромлялися в наші тіла, як вогняні стріли. Сукня була зіпсована, тіло подряпане, а задоволена морда кота Бегемота дивилася на нас із ґанку мого будинку.