Читати книгу - "Марічка у казковому світі , Вікторія Беше"

       Жили собі король з королевою, і не було у них дітей, поки одного разу королева не відвідала чарівного лісу, де росли фікуси та магнолії. Довгий час вона була у лісі, невідомо чим саме там займалася, але рівно через рік, після повернення до королівства, у короля з королевою народилася прекрасна дівчинка, яку назвали в честь бабусі – Меланія.

       Меланія росла як звичайна дівчинка, попри те, що була принцесою, що ніяк не подобалося королеві, на що король говорив, посміхаючись: «Нехай пасе тих корів, якщо їй так подобається, не переймайся! Чим більше вона буде знаходитися на свіжому повітрі, тим здоровішою буде. Ти бачила її рожеві щічки?»

— Вона майбутня королева, у королев не буває рожевих щічок! — злилася королева більше від того, що не може вплинути на принцесу, ніж на те, що та грається з дворовими псами, лазить по деревах, збирає ромашки у полі та співає народні пісні. Декілька років потратила королева на те, щоб знайти ліки для принцеси, та ніщо не повертало її до звичайного стану принцес, аж поки не зустріла королева стару відьму, яка приготувала магічний еліксир для принцеси Меланії. Випивши його, дівчинка вмить змінилася, ставши вередливою принцесою, яка тільки те і робила, що протягом дня змінювала десятки суконь, відвертала носа від їжі, кричала, плакала безпричинно та ніколи не погоджувалася ні з ким і ні з чим. Спочатку королева зі схваленням ставилася до змін дочки, але через якийсь час і вона втомилася від її примхливості. Бувало таке, що король усміхався у відповідь на її зітхання і жартуючи запитував: «Чи достатньо бліді у принцеси щічки, моя королево?» Здебільшого королева нічого не відповідала, продовжуючи зітхати та потайки жалкувати про те, що колись зустріла відьму.

     Не одна весна змінилася літом, а зима весною, і нарешті настав час, коли принцеса Меланія стала достатньо дорослою для того, щоб вийти заміж. Одного сонячного весняного дня королева влаштувала чайну церемонію, щоб ближче познайомитися з кандидатами у чоловіки, та так сталося, що їй довелося пити чай на самоті – жоден з принців не з’явився на церемонії.

— Напевно, вони прознали про ваш план видати заміж принцесу Меланію! — з нізвідки з’явилася радниця королеви, тримаючи в руках з десяток листів.

— Гадаєш, це листи – відмови?

— Безперечно.

— Невже вже всі знають про складний характер моєї дочки? — запитання королеви прозвучало як ствердження, тож радниця не вважала за потрібне на нього відповідати.

— Що ви думаєте про королівство на сході від ріки Бахар?

— Це ж з місяць їзди від нас!

— Півтора місяця, якщо бути точнішими у цифрах.

Перед королевою постало важке рішення. З одного боку, вона розуміла, що радниця має рацію, і чим далі від їх королівства, тим більше шансів видати заміж принцесу, але з іншого боку, важко було уявити, що принцеса Меланія так далеко буде жити від дому. Вперше в житті королева звернулася до короля за порадою. Король дуже любив дочку, в його мріях принцеса завжди жила у батьківському замку, та він погодився з радницею. Рішення було прийняте, і після коротких перемовин принцеса Меланія відправилася до королівства Фінолія, що знаходилося на сході від ріки Бахар.

      Дорога була довгою і виснажливою, та на великий подив принцеса навіть і не думала скаржитися. Подорож до нового дому нагадала їй ті часи, коли вона була маленькою вільною дівчинкою, яка завзято бігала по полях у пошуку диких ромашок.

— Куди поділася ця дівчинка? — запитала вона сама себе вголос, задивившись на кульбабу, що спокійно росла біля дороги.

— Ви щось сказали, моя принцесо? — позаду неї пролунав голос нянечки.

— На вулиці дуже холодно! — принцеса швидко закрила фіранку, сердячись на нянечку за те, що вона не спить.

— Холодно?

— Як би мені хотілося стати вільною! — з мрійливістю подумала принцеса Меланія, закриваючи очі. Дормез (карета зі спальним місцем із розрахунку на далекі поїздки) хитався із сторони в сторону, так що принцеса мимоволі заснула і вперше за декілька років побачила сон. Уві сні вона бігала по полю босоніж, милувалася небом, танцювала, а маленькі пташки наспівували їй мелодію. Потім пташки кудись полетіли, небо нахмурилося, і пішов дощ. Меланія засміялася і продовжила танцювати до тих пір, поки не намокла зовсім і не змерзла. А потім вона прокинулася. — Зупиніть дормез!

Кучер зупинив коней, і принцеса, не задумуючись ні на хвилину, зняла туфлі і вибігла з карети, не зважаючи на прохання нянечки не робити дурниць. «Звідси видно замок, зустрінемося там!» — крикнула принцеса Меланія і побігла полем. Вона бігла до тих пір, поки не впала від втоми, а потім ще довго лежала, дивлячись на ясне небо, яке з часом нахмурилося, як уві сні. Принцеса засміялася від щастя, що нахлинуло на неї зненацька, і почала танцювати, повільно направляючись до нового дому. Небо ще більше затьмарилося, і почався дощ, такий сильний, що дівчина не бачила, куди йти. «Невже цим все закінчиться?» — подумала вона, майже плачучи. На щастя, історія принцеси Меланії на цьому не закінчилася. Коли вона йшла в сторону замку з останніх сил, їй зустрівся по дорозі парубок на коні, який відвіз її до замку королівства Фінолія. Від виснаження та холоду принцеса втратила свідомість, а коли прокинулася, побачила, що знаходиться у ліжку в дуже просторій, гарно вбраній кімнаті, а біля неї сидять нянечка і парубок, що зустрівся їй у полі. Він ніжно їй посміхнувся і запитав, чи пам’ятає вона його, на що принцеса відповіла, що, звісно, пам’ятає свого рятівника.

— Ми зустрічалися до того, — парубок підійшов ближче до ліжка і поклав в її руку голубу стрічку. — Ти дала мені її після того, як ми врятували з пастки маленьких лисенят, пам’ятаєш? Тоді я пообіцяв собі, що неодмінно стану твоїм чоловіком.

— Отже, ти той парубок..., шкода, — тихо мовила принцеса, відвертаючи погляд, щоб сховати сльози. — Незабаром принц Фінолії стане моїм чоловіком, а я продовжу життя вередливої принцеси.

— А тобі б хотілося бігати босоніж, як раніше?