Читати книгу - "Даринка, Moon Grey"

- А хто ж іще нам напече їх? - Підморгнула Зіна малій.

- Я вже пообідала. Так що можна.

- Тобі, мала все можна, запам'ятай. Обирай, що хочеш. Але думай, щоб не шкодити.

І не попастися на гарячому.

- Це ти її навчила? - Зіна, сміючись, глянула на Віру.

- Ні, це я чула від дядька Роми, він новини розказував, що якийсь депутат «попався на гарячому». Я питала як це і він мені сказав, що дядько робив те, що не можна і не культурно і його побачили.

- Мда, треба Ромці тирлєй дати, щоб не заохочував до невідомого.

- Думаєш? - Віра іронічно обвела поглядом простір, що був назовні, за стінами будиночку. - Ти ж бачиш, що відбувається, мала повинна знати, щоб захиститись. І вона не того поля ягода, щоб не знати куди і що застосувати.

- Вона красти піде, якщо ти їй все дозволиш, - почулось за ширмою.

- Якого хроняки?! - Скинулась наче радо Зіна, - баб Дора, ви ще жива? От поки не сказали, наша Даринка і не знала, що саме сюди можна застосувати це знання. Прикусіть язика та виховуйте своїх. Лізете вєчно...

За ширмою стихли.

- Я не крастиму. Якщо ти так відносишся до цього. - Запевнила Дівчинка тітку. - Для мене мама, ти, Віра, Ліза приклад.

- Справа не в крадіжці. - Віра торкнула малу за пальчики. - Гарний злодій може бути гарним фокусником. І вкрасти можуть мимоволі, щоб мати собі щось.

- А в чому тоді справа?

- Ти вірно сказала, щоб не попастися на гарячому. Але справа в тому, щоб ти мала більший вибір та можливості, а не обмежений простір діяльності.

- Хитрити?

- Потрібно знати, що ти можеш так зробити. Але застосовувати це чи ні, вирішуєш ти. Якщо ти знаєш, що можеш, це перестає бути забороною, яку хочеться подолати. А коли в тебе є ще й план дій і не один, які не йдуть врозріз з твоїми переконаннями, то це взагалі броня.

- Ніхто не вкусить, бо я гарно знаю права і закони?

- І ніхто не вкусить, - засміялись Зіна та Віра.

- Псіхолог, - скинулось за перегородкою.

- Не звертай уваги, - Віра плеснула по матрасі, - присядь-но, ти надовго?

- На день. Забрати дещо. Люба набрала з дороги і сказала, що з Лізкою вже їдуть. А я в ці краї ще по інших новачків. - Зіна здавлено гиркнула, - ще не зовсім звикла. Знаєш, я в дитинстві захоплювалась "Зоряними війнами" і хотіла бути роботом.

- Мрії починають збуватись?

- Та, йомсанамать, так.

Віра дивилась на тітку дівчинки. Колись вони були по сусідству. Були. Зіна взагалі агроном. Віра згадала, як вони разом крали яблука в саду за копанкою. Дід Михайло сторож тоді таких чортів давав, а шо туман творив. Але не за крадіжку, а за те, що собаки там були.

Найда прибігла до старого, запрошуючи за собою йти, поки Рекс стеріг малих та гарчав тихенько. А яблуками він напхав потім дівчачі кишені та спровадив геть. Може тому Зіна стала агрономом. Не суть справи.

Віра кивнула на біопротез:

- Я б не змогла так.

- Ти що, жалієш чи виправдовуєшся? - Скинулась Зіна. - Давай не бзди, кожен своє робить. - Тітка затулила вуха Даринки, - я ніхуху не знала, накуку всих гребли, але це вже дає результати.  Тільки от щас, - вона відтулила вуха, - щось почало змінюватись.

- Ти це бачиш? Зміни?

- Звісно. Більше совок не керує. Це початок, але нам потрібна сильна армія. Щоб я, - Зіна знов затулила вуха племінниці, - блд сіла в броню і вижила, а не тупо здохла.

Вона відтулила вуха дівчинці.

Та спостерігала мовчки. Звісно вона все почула, бо протез тітки був не щільний. Але, здається, що та і не намагалась сховати від малої слова. Все це було зроблено: "Маєш знати, що є отакий спосіб зробити вигляд, що я для очей турбуюсь, щоб ти не чула слів. Але я турбуюсь, щоб ти знала, що є реальне життя. А не казочки про принців та принцес."

Погляд Зіни ковзнув вниз на малу. Та вже вмостилась в тітки на колінах і щось перебирала на губах пальцями. Потяглась до повік і пощипала їх. Серце Зіни стислось, вона знала цю поведінку.

Обійняла дитину за ніжки та плечі. Погляд впав на руни:

- Та ви шаманите тут?

- Ні, ми ворожимо. - Мала наче вуж крутнулась з рук тітки і сіла поряд на матрасі.

- Оце я "вірд" витягла. Це Космічний Вітер! Він як дядя Валєра, він мене вбереже.

Віра піджала губи, її обличчя змарніло. Чоловік досі безвісти зниклий. Але "машина паперів" крутиться. Хаосу вже немає, який був спричинений. Випадкові слова дівчинки підтвердили її відчуття, що Валерій загинув.

Зіна стисла губи, стягнула їх в куток, скрививши обличчя.

- Нема звісток?

- Ще нема.

- Думаєш, що вона теж відчуває? Як ти?

- Ти ж чула.

-  Вчи її. Це допоможе їй повернути здоров'я, розібравшись в собі. Ти ж он змогла.

- Змогла. - Віра невесело усміхнулась, згадуючи пройдене. - Хто знав, що щоб вижити і не рвонути на війну, мене рак вкладе на постіль.

- Вибір завжди існує. Ти хотіла ще в школі вийти на пенсію рано, щоб робити, що завгодно. - Гучно та дзвінко засміялась Зіна.

- Та так. Було, було. - Віра засміялась. - От бачиш, як ми читаємо думки? - Кивнула вона малій, що причаїлась і слухала жінок.

- Ваші мрії збуваються?

- Так.

- І я хочу!

- Народ, мені пора, - Зіна цьомнула малу в лобик, обняла. Встала, потисла за плечі Віру, та обійняла обережно подругу.

Зіна розвернулась до малої, підняла руку, щоб щось сказати. Глянула на Віру, передумала, махнула рукою:

- Ви обидві знаєте, що робити. До зв'язку!

Вона метнулась світлом до дверей, рвучко їх шарпнула і вже за ними пролунало:

- Бабулі, щасти, щоб я вас ще живими побачила!

- Щасти й тобі, - мовили за ширмою.

- Ич, прокурорша, роздала накази і вшилась, - вторив інший голос.

Даринка підсунула до себе купку і телефон.

Віра нахилилась до малої і прошепотіла:

- Хочеш навчу читати думки?

- Це повинно бути таємницею? - Прошепотіла мала.