Читати книгу - "Еліссірія, Poocysay"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пройшло десь дві години, як я переліз через пагорби, і переді мною відкрився приємний вид: ніч була місячною, зорі яскраво сяяли на небі, освітлюючи все навкруги. Але мою увагу привернула дивна темна пляма недалеко за горизонтом. Я вирішив дізнатися, що це таке, і попрямував у тому напрямку.
Хоч я і був бідним, але мав міцну фізичну силу, тому за кілька годин вже був неподалік від воріт міста. Підходячи ближче, я відчув щось дивне. У повітрі витав важкий, солодкуватий запах, який пробирав до кісток. Це був сморід розкладаючоїся плоті. Серце почало калатати, і до мене прийшло моторошне усвідомлення — цей запах міг походити лише від мертвих тіл. Ноги підкосилися, коли я зрозумів, що місто переді мною — це наше містечко.
З кожним кроком мої підозри лише посилювалися. Я наважився переступити поріг міста, і те, що я побачив, жахнуло мене до глибини душі. Вулиці були залиті кров'ю, всюди валялися мертві тіла, розкладені й смердючі. Це було наше містечко, тут були всі мертві. Усе було зруйновано, ніби якась страшна сила пройшла через ці місця, залишивши по собі лише смерть і розпач.
Я не зміг стримати сліз, адже це було все, що я мав у цьому світі. Але швидко взяв себе в руки. Я вирішив не шукати тих, хто вижив, адже всі навколо були мертві. Замість цього я почав ретельно оглядати кожен куточок, шукаючи будь-які сліди, які могли б допомогти мені знайти вбивць. Я блукав кілька годин по залитих кров'ю та плоттю вулицях, шукаючи хоч якісь підказки, що могли б вказати на тих, хто стоїть за цим жахом.
Жалко було всіх цих людей — вони не були такими поганими, як ті торговці, які приїжджали до нас. Це були мої земляки, люди, яких я знав усе своє життя, і тепер вони лежали тут, у руїнах того, що колись було нашим домом. І тепер єдине, що я міг зробити для них, — це знайти тих, хто позбавив їх життя, і отримати відповідь за їхні страждання.
У той момент я хотів просто померти. Я не розумів і не бачив сенсу далі жити. Мені здавалося, що весь світ зруйнувався разом з моїм містечком. Та все ж ця дивна, незрозуміла жага до життя не дозволила мені вчинити непоправне. Я просто просидів на лавці до ранку, думаючи про всі ті спогади, які зв’язували мене з цим місцем, про всі ті приємні дні, які ми провели разом із рідними та друзями.
На світанку я повернувся до того незнайомця, і між нами зав’язалася дуже цікава розмова:
— Так хто ти є насправді? — з розпачем запитав я, відчуваючи, як слова застряють у горлі.
— Я — Носферату, також вампір, але той, хто добровільно відмовився від дару крові і став смертним. І останнє, що я маю зробити — це зберегти тобі життя і пробудити в тобі сили, — Генрі говорив спокійно, але в його голосі відчувалася рішучість.
— А як тебе звати? Я…
— Ти — Вільям, а мене звуть Генрі.
— Звідки ти мене знаєш? Та звідки ти з'явився? — відчай заповнив мою душу, і я не розумів, що взагалі відбувається. — Що мені тепер робити? Як жити далі? Всі мертві… — мої слова лунали гірко, і я відчував, як кожен із них болить.
— Я давно спостерігав за тобою, Вільям. Все не міг знайти вдалий момент, щоб підійти і поговорити. Мені дуже шкода, що твоє містечко знищив Темний Легіон. Я бачив, як вони наближалися, але не міг нічого вдіяти.
— Темний Легіон? Що це за істоти? Чи можна було якось врятувати жителів? — від безсилля я відчував, як злість змішувалася з розпачем.
— Ні, Вільям, ніхто не міг їх врятувати. Темний Легіон — це стародавня сила, яка не залишає після себе нічого живого. Вони знищують все на своєму шляху, — Генрі відійшов у дальній куток кімнати, дістав хустку і передав її мені. В ній була загорнута стара книга. — Візьми це. Знання, які тут, можуть допомогти тобі зрозуміти більше.
Я взяв книгу, але сумнів все більше переповнював моє серце. Це все здавалося занадто нереальним, як жахливий сон, з якого я ніяк не міг прокинутися.
— Але чому я? Хіба не краще було б просто померти разом із рештою жителів? — у моїх очах блищали сльози, я не бачив сенсу далі боротися.
Генрі раптом підскочив до мене, його обличчя зблідло, а очі спалахнули рішучістю. Він схопив мене за плечі і змусив подивитися йому прямо в очі.
— Ти не маєш права думати про смерть! — він майже кричав, його голос трясся від емоцій. — Розумієш, Вільям, твоє життя зараз на волосині, і тільки ти можеш вирішити, в який бік цей волосок розірветься. Ти особливий, і це не просто слова! Я бачу в тобі силу, яку ти сам ще не розумієш. Але якщо ти здасися зараз, все, що ти пережив, буде марним!
Я відчував, як слова Генрі пронизують мене наскрізь. Його рішучість, його віра в мене — все це змішувалося з моїм власним розпачем.
— Чому я повинен в це вірити? Все це звучить як нісенітниця… — я дивився на книгу в руках, і думки роєм метушилися в голові. — Вампіри, Темний Легіон, дар крові… Це все здається таким далеким від реальності. Як вигадки старого, що вже втратив розум.
Генрі відпустив мене, але його очі залишалися напруженими.
— Можливо, це і вигадки, — він говорив тихіше, але з тією ж рішучістю. — Можливо, все це здається тобі абсурдним. Але знай, що в тебе є вибір. Жити чи здатися. І зараз цей вибір залежить тільки від тебе. Але знай, що я зроблю все, щоб допомогти тобі знайти своє місце в цьому світі. Ти не один.
Я мовчав, намагаючись розібратися в думках. Переді мною відкривався шлях, якого я не розумів і не хотів приймати, але в глибині душі вже відчував, що минулого не повернути.
Після нашої розмови Генрі раптово відійшов кудись, а через кілька хвилин повернувся і кинув мені меч. Він був напрочуд легким, ніби створений саме для мене. Ми поїли, і він запропонував вийти на двір — настав час навчання фехтуванню. Для мене це було надзвичайно цікаво, адже я завжди мріяв навчитися володіти мечем. І якщо в чомусь Генрі справді був майстром, так це в мистецтві бою.
Ми провели не одну сотню боїв на тренувальному полі. Кожна зустріч мечів відкривала для мене нові грані мистецтва, а кожен удар — можливість удосконалюватися. Втомившись, ми відпочивали, розмірковуючи над техніками. Закінчивши тренування, я вирушив купатися в морі, дозволяючи прохолодним хвилям забрати втому. Генрі ж пішов до печери, щось бурмочучи собі під ніс, заглиблений у свої думки.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Еліссірія, Poocysay», після закриття браузера.