Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

- Дуже вам дякую, міс Ріддель, - він потиснув мені руку. - Я сподіваюсь, що все пройде чудово...

Я ж йому лише кивнула, і він поспішив піти. Важка людина. Тепер я розумію, чому він вже вшосте одружений. Ще б, я он навіть кілька хвилин не в стані його витримати. Але той факт, що кожна наступна дружина молодша за попередню мене дивує. Та певно це немає значення, якщо у чоловіка багато грошей. Інколи потрібно терпіти його дивацтва.

- Так, я тоді завтра поставлю цю задачу для робітників, - перервала мої думки Лів. – Вони зможуть бути приблизно о десятій.

- Ні, - перервала я. – Перефарбовувати все не потрібно.

- А як тоді? - не зрозуміла дівчина. – Ви ж йому пообіцяли. Та й він…

- Колір один і той самий, тому я не бачу сенсу, - я прикрила очі. - Скажи, нехай вони завтра зайдуть у ванну з фарбою та рештою. І зроблять вигляд ніби все зробили. Будь впевнена, він лишиться задоволеним.

- Ви геній, - посміхнулась Олівія, роблячи помітки. – Сподіваюсь це має спрацювати. До наступного його вибрику.

- Так, але мені терміново потрібна відпустка. І бажано десь трохи далі від роботи, - я потерла очі. - Відчуваю, скоро так і буде...

Обговоривши ще деякі моменти, прийшов час йти додому. Взявши сумку, я вийшла з будівні "Riddel Inc.". На вулиці було темно, що й не дивно. Не пам’ятаю коли в останнє була вдома раніше восьмої. Про вихідний взагалі годі і говорити. Але я вже відчувала втому, і хотілось розслабитись.

Ні, ну мені терміново треба у відпустку. І бажано кудись подалі від таких клієнтів як Нікас Бауерс. Хочу вже відпочити від цих проблем. Але ні, я сама ніколи не наважуся їхати кудись. Певно, років через десять. І то не впевнена, що це таки станеться.

Коли я вже від'їхала від будівлі, задзвонив мій телефон. І це була Марі, моя єдина, а тому найкраща подруга. І яка так несхожа на мене. В першу чергу, через свій характер. Вона весела, мила, ніколи не думає, що сказати чи зробити. Чому ми дружили? Я сама не знаю. Та якось так повелося.

- Кара, це катастрофа, - почула я її знервований голос.

Що ж, так вона починає кожну нашу розмову, тому мені навіть не варто дивуватися. Для неї проблемою може стати навіть те, що вона забула парасольку, а почався легкий дощик. Тому, я вже не була нічому здивована.

- Ну і? - спитала я.

- Мене звільнили, - врешті сказала вона.

Від здивування я мало не виїхала на зустрічну смугу, тому довелося у швидкому режимі з'їжджати з дороги та зупинятися. Але як? Вона ж дуже хороший працівник. Марі марила цією роботою, вона жила нею.

- Як так сталося? - я досі не могла повірити.

- Я не знаю. - її голос тремтів. - Мене викликали до директора. І він повідомив, що я можу завтра не приходити на роботу. Кара, мені зараз дуже погано. Ти не могла би приїхати?

Здається, в мене просто немає іншого виходу. Коли мені було погано, Марі завжди була поряд. Тому, розвернувши машину, я поїхала до неї...