Читати книгу - "Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder"

На вулиці зібралася компанія його друзів-розбишак.

— Привіт! Яка саме? — посміхнувся Мур, зрадівши дру-зям.

— Усе розповімо, коли прийдемо! — загадково посміхалися котики, і Мур не запідозрив нічого поганого.

Компанія друзів вирушила аж за місто, де на зелених пагорбах розкинулися фермерські сади. На місці котики поділилися з Муром своїм планом.

Один із старих котів-фермерів завжди славився своєю суворістю. Діти його побоювалися і розповідали, що він б'є усіх своєю палицею — тож вони обходили фермера стороною. Малеча також вважала, що фермер ніколи ні з ким не ділиться, хоча ніхто й не намагався дізнатися цього точно.

— Ми заберемо стільки фруктів та ягід, скільки зможемо нести, а решту поскидаємо на землю – хай пропадають! Жадібний старий дізнається, що таке не ділитися й гарчати на нас! 

— Але ж це крадіжка! — вигукнув Мур, здивований поведінкою друзів. — Ми ніколи не займалися таким! Навіть якщо він не ділиться — це його справа. Не ділитися — не злочин.

— Ми лише провчимо його. Ще виростить тих фруктів і ягід, хіба це важко? — промовив ватажок їх компанії.

— А сам ти хоч щось вирощував? Навіщо тоді шкодити? Я не розумію! Яким би цей фермер не був, він продає фрукти на ринку і вони комусь потрібні, — вигукнув Мур.

— Ви тільки подивіться, який в нас Мур — справжній лицар! Ми сюди прийшли разом — і разом провчимо фермера! Чи ти підеш проти своїх друзів? Може фермер тебе підгодовує?

— Ми завжди були разом! Але наші пустощі ніколи нікому не шкодили! Ми ж не грабіжники або розбійники!

— Якщо не з нами — то проти нас! — насупився ватажок.

Інші кошенята були здивовані, та мовчали. І ніхто не став на бік Мура.

— Я обираю бути з друзями, але не хочу шкодити іншим. Нащо нам таке робити? — здивовано запитав у друзів Мур.

— Бо він жадібний і не хоче ділитися! Бо б’є усіх палицею!

— Ти ж не знаєш чи правда це! — Мур не міг повірити, що його друзі готові отак вірити усьому.

— Годі панькатися, ти вже набрид зі своїм лицарством!

Кошеня-заводило побоювався Мура й заздрив йому, бо всі любили того малого лицаря. До того ж ватажок вирішив, що Мур хоче забрати в нього лідерство в їхній компанії. Тож, побачивши, що ніхто з їхніх друзів не підтримав Мура і не став на його бік, котисько вирішив почати бійку та накинувся на Мура з пазурами. Заводило розраховував, що трохи менший котик стане легкою здобиччю. Але Мур не злякався та не відступив. Кошенята зчепилися, впали й переверталися на землі, скуйовджуючи один одного — шерсть летіла в усі боки. І Мур перемагав нападника, бо не завжди розмір дає перевагу над волею та вмінням постояти за себе. Тоді розбишака покликав на допомогу — він не міг дозволити собі програти Муру. Адже це точно позбавить його лідерства в їх компанії і поваги друзів. А ще сильно вдарить по його самолюбству.

Усіх разом Мур здолати не зміг. Його добряче відлупцювали, і кошенята не збиралися зупинятися. Вони обступили Мура і почали змикати коло.

— Догрався в лицаря? Думаєш, ти кращий за нас? Ти слабкий, ніякий ти не герой! — кривдник вже заніс лапу з випущеними пазурами над Муром, аж раптом сердитий окрик зупинив його.

— А ну стійте, розбійники! Прийшли красти та битися тут? Зараз я вам покажу, розбишаки!

Старий кіт-фермер біг до кошенят через сад. Вони хутко дали дьору, залишивши Мура на землі.

— От ти й попадешся йому! — вигукнув головний розбишака.

Мур лежав на землі — усе його тіло боліло, і не залишилося жодних сил, щоб підвестися. Так, не всі конфлікти вдається вирішити мирно та словами. А ще Мур усвідомив: у саду впіймали лише його.

Та лякало не стільки покарання, як те, що відчують його батьки. І так Муру стало боляче на душі, і він переповнився злістю на самого себе, що аж сльози покотилися з очей.

Над котиком навис старий фермер: насуплене обличчя з довгими білими вусами, жовті очі, гострі вуха й солом’яний капелюх. У лапах він тримав велику палицю.

Мур збагнув: зараз йому буде непереливки. Хоч вони нічого не встигли взяти, та фермер міг чути їхню розмову.

— Тільки не кажіть моїм батькам, будь ласка. Їм буде дуже боляче. Я не розбійник… просто втрапив у халепу.

— Скільки вас було насправді? Якщо скажеш, хто був головним і привів вас сюди, тобі за це нічого не буде, - запитав фермер.

— Та я сам… Просто хотів погуляти біля садів.

— Вірю! І побив себе сам — від такої вже краси, — суворо посміхнувся фермер, допомагаючи кошеняті підвестися. — Що ж, добре. Спершу підемо до мого двору — обробимо твої синці, а потім рушимо в місто.

Того ж дня на міській площі фермер зібрав вартових та багатьох мешканців Кіттенгейлу. Там були й батьки Мура. Котик ледь крізь землю не провалився від сорому.

— Любі мешканці, сьогодні сталася прикра подія. На мої сади хотіли напасти розбійники, — промовив старий.

Мур боявся навіть підвести очі й подивитися на батьків.

— Ви добре знаєте, що ці сади — це все, що я маю. І як можу, я намагаюся ділитися ними з містом та його мешканцями, — фермер подивився на малого Мура.