Читати книгу - "Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder"

Мур навіть не уявляв, як це потім переживуть його батьки.

— Це мале кошеня було там… — Мур увесь знітився і думав, що зараз настане найжахливіша мить у його житті. — Мур допоміг захистити сади й самотужки відігнав розбійників. Тож я дуже вдячний йому і завжди радий бачити його у себе на фермі.

Мур сторопів, у нього перехопило подих, і він навіть не знав, що сказати у відповідь. Батьки обійняли його. Мама плакала й усміхалась, а батько аж світився від гордості. А навколо всі раділи: що збори на площі відбулися з доброї нагоди — було що святкувати.

— Ми так хвилювалися, котику! Злякалися, що з тобою щось сталося, чи ти потрапив у біду! — Мама так міцно обійняла сина, що Мур ледь міг дихати.

— Він сказав, що я допоміг. Я не розумію.

— Ти самотужки відігнав розбійників, синку, — батько поклав лапу Муру на плече. — Ти дуже ризикував, мій маленький лицар.

— Тато, то були розбишаки мого віку. І я зовсім не розумію, чому фермер так вчинив. Мені треба поговорити з ним прямо зараз.

Мур пішов крізь натовп до фермера. Усі підбадьорливо плескали його по плечу й казали, який він сміливий, відповідальний і майже дорослий. Мур знайшов фермера та запитав:

— Чому ви сказали, що я допоміг? Я цього не розумію.

— Тому що я все бачив і чув, малий Муре. Ти намагався зупинити друзів, не хотів шкодити. Ти доводив їм свою думку і не відступив від неї навіть перед загрозою. І не збрехав мені — хіба лише про кількість. Але цим ти не видав друзів, не зрадив їх і не переклав на них провину. А ще — передусім — хвилювався за те, що відчують твої батьки. Я це оцінив і віддячив тобі тим самим: чесністю та повагою. Я знаю, хто був із тобою. Але ви ще діти. А розбишаці, що привів вас до мого саду, передай: якщо він хоче ягід чи фруктів — достатньо просто попросити, а не красти в мене на міському ринку або шкодити садам. Тож не загуби, малече, все добре, що є в тобі, коли зростатимеш. 

Мур був здивований, але на душі стало легше. Він не вважав себе героєм, але радів, що цього дня нікому не довелося соромитися через нього. Котик пішов додому з батьками — щасливий і веселий, не дивлячись на синці.

Мур завжди заступався за друзів та тих, хто не міг постояти за себе перед небезпекою. Він намагався вирішувати конфлікти розмовою і доброю посмішкою. Звісно, не завжди вдавалося, але коли потрібно було показати пазурі — тоді Мур також не відступав.

Одного разу, побачивши, що його сестра не може дістати свою іграшку, яку розбишаки закинули на високе дерево, Мур з усією непохитною відвагою дитячого серця поліз догори.

Котик розумів, що це наражає його на небезпеку, але зваживши свої навички та спритність, вирішив, що зможе допомогти сестрі. Йому було лячно, але подумки він відволікав себе уявою, як сестра зрадіє, коли іграшка повернеться до неї.

Тоді Муру знадобилися всі його сила й спритність, а ще котяча гнучкість і вправність у лазінні по деревах. Бо вилізти — це одне, а злізти — зовсім інше. І коли Мур подивився вниз, йому стало зле. Він навіть не помітив, як високо забрався, прагнучи повернути іграшку.

До землі здавалося так далеко, що аж паморочилося у голові. Котик уперше злякався так сильно, що й сам не розумів, що йому робити. Не було поряд тата, який завжди мав пораду та прикладом міг показати, як злізти. Ні мами, яка б заспокоїла й лагідними словами додала сили повірити в себе. Ці думки про батьків і про те, що б вони зробили в такій біді допомогли йому трохи взяти себе в лапи.

Треба було спускатися, бо сил дочекатися, поки сестра покличе батьків на допомогу, могло й не вистачити. Потроху, не дивлячись вниз, Мур, тримаючи іграшку в зубах, почав спускатися донизу. Він дивився в небо й думав, як боляче буде батькам, якщо з ним щось станеться. Поступово він рухався вниз, заспокоював себе, дивився вгору або вбік, відволікався думками про майбутні пригоди.

Мур навіть не зрозумів спершу, що вже стоїть на землі на тремтячих від напруги та втоми лапах. Сестра обійняла його своїми тендітними лапками й пригорнулася до нього.

— Який же ти дурненький котисько, Мур! Я так злякалася за тебе. Навіщо мені та іграшка, якби з тобою щось сталося? — сестричка плакала й не відпускала братика.

Так, Мур сподівався на іншу реакцію — що його зустрінуть як героя, — і навіть спершу образився. Та потім зрозумів, як багато він значить для тих, хто його любить. І що турбота про близьких – це також уміння не нашкодити собі. Це означає — берегти себе і заздалегідь думати, до чого можуть призвести твої вчинки.

Коли батьки дізналися, що трапилось з їхніми дітьми, спершу злякалися, але водночас зраділи, що всі цілі й здорові.

— Хлопчику мій, ти міг нашкодити собі — і ми вже б не змогли допомогти. Іграшка того не варта. Що б ти відчув, якби зі мною, мамою чи твоєю сестрою сталося щось погане? – спокійно запитав тато.

Він був не сердитий, а схвильований.

— Я б дуже злякався і тривожився за вас усім серцем.

— Нам так само. Ми дуже хвилюємося за вас обох, хочемо захистити й навчити, як поводитися у світі, що вас оточує. Щоб він був для вас безпечним, — промовив батько й обійняв Мура. — Ти маєш подумати, перш ніж утнути щось таке. Подумати, до чого це може призвести, мій котику. Бо завжди є ті, хто тебе любить і хвилюється за тебе.