Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

Нестор відвідав душову, і перевдягнувся доки його королева солодко дрімала. Зупинившись поруч з ліжком, не міг надивитися на прекрасну жінку, яка скоро стане його дружиною. «Це він змінив її статус, «Золотої дівчинки», на статус «Королеви», хоча це вона спочатку, охрестила його королем. З посмішкою зітхнув, не хотілося її будити, але потрібно.

Ставши на ліжку на одне коліно, ніжно вустами торкнувся шовкової шкіри на обличчі дівчини.

Злата застогнала, втікаючи від його поцілунків.

—     Ще трішки. — Тихо муркотіла.

—     Ні, моя мила, зараз сюди увійде Роза Марківна. Тож поквапся. — Посміхнувся, адже таке попередження подіяло.

Дівчина сіла на ліжку, кутаючи красиву фігурку у банний халат. Не міг відірвати від неї погляду. Почувався божевільно щасливим. Тільки вона встала з ліжка, він одразу пригорнув її до себе. Дивуючись, як одна незначна зустріч, і просто погляд змогли так кардинально змінити їхні життя.

—     Я шаленію від тебе, моя мила. — Збуджено шепотів, навмисно торкаючись вустами її вуха.

Підняла погляд великих красивих очей, зазирнувши в саму душу. Поправила заплутані локони.

—     А я кохаю тебе до божевілля. — Нахмурившись заявила, ще й зі звинуваченням додала. — А ти... Ти ні крапельки мене не любиш.

Нестор скорчив здивовану гримасу, запитавши.

—     Та невже?

—     Вже... — Буркнула Злата, поклавши голову на його плече.

Обережно стиснув свою обурену королеву у міцних обіймах, цілком серйозно запевнивши.

—     Злато, я не тільки кохаю тебе, а ще й люблю тебе, у двічі більше, адже ти тепер не одна. — Знову шепотів на вухо, і все ж таки додав те, що його непокоїло. — До речі, твоя ненаситність мене лякає.

Злата знову підняла голову з плеча, з насмішкою дивлячись в його очі.

—     Невже боїшся, що не впораєшся?

—     Злато! — Я боюся не нашкодити. — Цілком серйозно запевнив.

На обличчі коханої, з’явилася невинна гримаса.

—     Це не я, — це все гормони.

У двері постукали, зітхнувши Нестор дозволив увійти. У спальню справді увійшла Роза Марківна. Злата звільнившись з обіймів Нестора, тихо кинула.

—     Я в душ.

Томливо посміхнувшись оглянувся їй у слід, тіло рвалося за нею.

—     Несторе Дмитровичу, усі ваші мантії у хімчистці. — Повідомила русява жінка, поправляючи окуляри. — Їх Злата Андріївна, сама вчора відправила. Вони будуть готові лише після обіду.

Романов оскаженів від таких новин. Побачивши його невдоволену гримасу, жінка поспішно повідомила.

—     Але у вас є іще одна чорна мантія. Ви її розірвали десь три місяці тому. — Жінка знову нервово поправила окуляри. — Ви казали викидати пошкоджений одяг, та там у кишенях щось було, і я зважилася його зашити. Пробачте! — Винувато кинула жінка.

Чоловік хмикнув та посміхнувшись запитав.

—     І де ж вона?

—     У вас в шафі. — Не сміло повідомила жінка.

—     Що ж давайте її сюди.

Було навіть цікаво, що було у кишенях його мантії, що управителька не посміла її викинути.

Жінка подала йому мантію, яка виявилася привішена чорним зимовим пальтом. Виглядала Роза збентежено, Нестор вирішив, дещо заспокоїти її.

—     Дякую, Розо Марківно. Можете йти.

Жінка покірно кивнула головою, й покинула спальню. Нестор відразу ж почав досліджувати вміст кишень. Був здивований, адже у кишені знайшов три пластикових флакони з якоюсь рідиною. Один більший, і два менших. Нічого не розумів. «Що це і, що робить у його кишені?» Відклавши мантію, поставив флакони на тумбу та відкрив кришечку в одному. «Дивно, розпилювач». Принюхався пахло чимось приємним. Бризнув у повітря, розпиливши приємний, різкий аромат чоловічого парфуму. Посміхнувся. «Це ж Злата. Вона пообіцяла йому парфуми, от і виконала свою обіцянку. Зробивши йому сюрприз, який би він, так і не знайшов, якби не управителька. Бризнув кілька разів на пульсові точки. Закрив очі, від п’янкого аромату.

З санвузла вийшла Злата, мов заворожений дивився на неї.

—     Щось трапилося? — Напружено запитала дівчина.

Посміхнувся наближаючись до неї.

—     Трапилося, моя королево, я закохався в тебе іще більше. Ти ідеальна.

Вона потягнула носиком, і теж посміхнулася, втішившись.

—     Нарешті, знайшов. Не минуло і майже трьох місяців. — Обвила його шию руками, фліртуючи заглянула в очі. — З цим ароматом ти звабник, тому, як ти там казав, користуватимешся ним, виключно у моїй присутності.

Нестор пильно дивлячись в очі коханої жінки, впився палко в пухкі вуста.