Читати книгу - "Lisa and Girls, John Miller"

Зайшовши в кімнату охорони, хлопець поставив стакан з кавою на стіл. В душі панувало легке хвилювання: перший день на новій роботі завжди супроводжувався цілим спектром емоцій, але тут, у центрі розваг, емоції підсилювались таємничою та, водночас, веселою атмосферою. Згадавши про пульт управління, який потрібно було знайти, Томас почав ретельно обшукувати стіл. Випадково змахнувши рукою купу паперів та інструкцій, він побачив під ними маленький пульт з кнопками і дисплеєм, що миготів синім світлом.
— Здається , це саме те, що я шукаю.
Взявши пульт, Томас натиснув на червону кнопку. Монітори на стіні загорілись зеленим світлом, показуючи зображення з різних камер спостереження по всьому центру. Картинки почали змінюватися, демонструючи вестибюль, коридори, технічні приміщення, кабінети. Хлопець зауважив, що світло у деяких частинах центру автоматично вимикається, якщо в приміщенні нікого немає.
— Навіть на електроенергії економлять. От жаднюги. Атмосфера, до речі, майже, як у фільмах. Фільмах жахів, бляха, - Томас розсміявся. — Що ж, побачимо, як працює наш Хендес. Так... як увімкнути цю хрінь..?
Раптом, наче у відповідь на його запитання, центр заполонила щільна темрява.
— Курва! — ледь не впавши зі стільця від несподіванки, викрикнув хлопець. Почувся тихий писк, після чого під столом щось загуділо. Екран комп'ютера засвітився білим кольором, посередині з'явився надпис: «Welcome to GenNetX Co.».
В кімнаті пролунав гучний, різкий голос:
— Ласкаво просимо до «ГенНетІкс Корпорейшн»! Чим можу допомогти, друже?
Томас, підскочивши на ноги, ледь не перекинув стакан з напоєм. Він швидко озирнувся навколо, але... нікого не побачив. Серце калатало, наче в грудях оселилися десятки барабанщиків, адреналін миттєво заполонив тіло. Кімната була порожньою, і єдиний звук, який долинав до нього, був тихий гул комп'ютера.
— Якого... хто тут? — набравшись сміливості, запитав хлопець.
— Мене звати Хендес. Не бійся, юначе. Але, відмічу те, що мій міні-тест ти пройшов вдало. Можна сказати, я перевірив твою реакцію на несподівані чинники, — відповів спокійно голос.
— Хендес? — повторив Томас, дивуючись, чому він не бачить співрозмовника. — Ти невидимка? Чи це, типу, так і має бути?
— Мене тут немає, але тільки фізично, — відповів Хендес. — Я підключений до системи центру і можу керувати всією електронікою, включно з камерами, світлом і навіть дверима, які під'єднані до енергомережі. Ти не побачиш мене, але я буду завжди поруч, щоб, в разі чого, допомогти.
Спершись на стіл, Томас намагався обробити почуту інформацію. Здається, це був той самий андроїд, про якого згадував Едвард, але хлопець не очікував, що знайомство з ним відбудеться так несподівано.
— Не спи, друже, — знову почувся голос з динаміків кімнати. — Введи, будь ласка, своє ім'я, щоб ми могли краще познайомитися.
— Ніхрена собі, розумна система, — Томас подивився на екран. Посередині світилось поле з надписом: «Мене звати...». — Бляха... вибач, звісно, але я маю це зробити.
Посміхнувшись, хлопець допив каву і натиснув кнопку Enter.
— Дуже смішно, — почувся голос Хендеса. — Ми, поки що, мало знайомі, але, з дозволу політики компанії, ім'я "Придурок" я би лишив для вас на постійній основі. Нічого особистого, але введіть, будь ласка, нормальне, справжнє ім'я.
Томас, кивнувши головою, надрукував своє ім'я.
— Так набагато краще. Проводжу ініціалізацію: введене ім'я - Том... я так розумію, ви - чоловічої статі? Файно, все готово. Зараз я підключу тебе до управління системою камер спостереження. Думаю, не будеш проти, якщо ми перейдемо на "ти"?
— Ні, без проблем.
— Дякую. Очікуй на з'єднання.
Пролунав писк і монітори, перезавантажившись, знову почали показувати зображення з різних кімнат центру розваг. Перша камера, друга, третя, п'ята, сьома, одинадцята...
— Чорт, та скільки ж тут камер? — прошепотів Томас, розгублено забігавши очима по екранам.
— Готово. Всього вісімнадцять, але більше половини поки що не працює. Можеш починати роботу. 
— Я... охрініти можна… і... як цією штукою керувати?
— Все досить легко: перемикати камери можна за допомогою стрілок на пульті. Начебто все. Твоє завдання доволі просте: слідкуй, щоб в будівлю не проникли сторонні і щоб всюди панував порядок. На випадок, якщо помітиш когось підозрілого, зліва від тебе стоїть маленька шафа - в ній знайдеш ліхтарик та електрошокер.
— А рація?
— А навіщо? — Хендес розсміявся. — Ти тут знаходишся один до шостої години ранку... ну, я маю на увазі, з людей. Також в будівлі присутній я, іноді на ніч лишаються Карл і Тоні. З ким будеш спілкуватися по рації? Сам з собою? Розвивати шизофренію?
— Я просто запитав, про всяк випадок. Щось ти не дуже дружелюбно відповідаєш, Хен.
— Цікаве скорочення мого імені. Дякую, що не додумався перефразувати його на... ти зрозумів, думаю, на що саме.
— Зрозумів. То був одноразовий жарт, не переймайся.
— Добре. Я ненадовго тебе лишу, треба слідкувати за роботою системи живлення, щоб в центрі не пропала електрика. Що ж, бажаю успіхів! Починаємо зміну!
Томас, посміхнувшись, почав перемикати камери, вдивляючись в темряву на кожній з них. Оглянувши всі приміщення, він відкинувся на спинку стільця:
— Справу зроблено, тепер можна розслабитися, поки є така можливість, — діставши телефон, хлопець зайшов в гру. — Така робота мені подобається... та блять! — незадоволено викрикнув Томас. — Я ж зачиняв двері, дебіл! Одна секунда не грає ролі, навіть в твоєму віртуальному світі, металеве опудало! Ти там? А ну йди сюди! Зараз я...
З динаміків телефона пролунав гучний крик і хлопець, випустивши телефон з рук, впав зі стільця.
— Курва!..
— В що це ти таке цікаве граєш? — почувся голос Хендеса. Піднімаючись на ноги, від несподіванки, Томас ледь не вдарився головою об стіл.
— Хен, бляха! Я ледь не обісрався вдруге!
Металевий голос розсміявся.
— Тобі смішно, а я ходити з брудними трусами і сивим волоссям раніше старості не хочу! Та і взагалі не хочу...
— Але ж яка в тебе файна реакція на несподіванки! Перший раз бачу людину з такими рефлексами, хлопче!
— За комплімент - щиро дякую, але більше так не роби, — Томас подивився на годинник: 03:45. — Нічого собі, я майже половину зміни провтикав за грою! — він піднявся на ноги, потираючи сідниці. — Добре, вистачить на сьогодні акробатики. Піду, пройдусь трохи по центру, потрясу своїми кістками.
— Тільки не затримуйся надовго, окей?
— Без питань, залізний шефе!
Розсміявшись, хлопець підійшов до шафи і дістав ліхтарик.
— Чуєш, Хен, а ця штука хоч заряджена?
— Чуєш, Том, а ти як думаєш? Тобі його вистачить на кілька змін, не переймайся. Можливо, навіть до кінця стажування.
Хлопець натиснув на жовту кнопку. Кімнату осліпило біле світло.
— Оце я розумію, сервіс! Скоро повернусь, - Томас вийшов в коридор. — В цілому, робота, на даний момент, не важка, — він не помітив, як почав говорити сам із собою, крокуючи по коридору. — Хрін його знає, як воно буде далі, але поки можу  насолоджуватися тим, що роблю. А якщо якісь раптові проблеми з'являться на горизонті - ми їх здолаємо. Правда, Томмі?
Зрозумівши, що розмовляє сам до себе, хлопець, розсміявшись, зайшов в ліфт.