BooksUkraine.com » Сучасний любовний роман » Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн 📚 - Українською

Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

40
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Врятуй мене, якщо зможеш" автора Еммі Берн. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 51
Перейти на сторінку:
Розділ 2

Міла 


Стараюсь триматися спокійно та впевнено, а у середині ураган емоцій. Батько мене продав, і я зараз стою перед будинком Доманського, якби мені ще вчора сказали це, я б розсміялась та ні за що б не повірила. Та сьогодні це моя страшна реальність, а найгірше для мене зараз, що я не знаю де Луна. Даю ще декілька хвилин свободи, перед тим як зайти у пастку, яку ж сама собі створила, але я просто вибрала кращий варіант серед найгірших.

Павло Доманський, ворог мого батька, я б сказала що вони кровні вороги. Мені досі невідомо з чого почалась ця ворожнеча, але вона триває вже більше ніж 30 років. І час від часу, вони влаштовують перестрілки, ніби ми досі у 90-х.

Глибоко вдихаю повітря, та все-таки наважуюсь зайти у будинок. Тут немає прислуги, Доманський не довіряє нікому, і це один із багатьох пунктів дивних речей, які він робить.

Серце здається скоро вистрибне із грудей, я дуже стильно хвилююсь. Мене лякає моє майбутнє, та й теперішнє також. Проходжу в глиб вітальні, на кріслі наче король, розкинувши ноги сидить Доманський. Мушу визнати він красивий чоловік, але надто дорослий для мене, йому якщо не помиляюсь 38 років. Чорне волосся, очі насиченого зеленого кольору, ще жодного разу я більше не зустрічала таких очей. Гострі риси обличчя, влада яка віяла від нього за декілька метрів, робила його привабливим для жінок.

Він сидів у розслабленій позі, його погляд ковзав по моєму тілу, у рухах Павло тримав склянку з віскі. Не люблю п'яних чоловіків, але йому це дуже личило, здається через стрес я божеволію трошки.

— Міла, знаєш я дуже здивувався, що ти погодилась на мою пропозицію – Доманський посміхається, йому приносить задоволення, те що він бачить.

Авжеж, адже Емілія Сіховська прийшла просити у нього про допомогу, від власної сім'ї. Ми на одному святі жодного разу не перебували, а тут я добровільно прийшла до нього.

— Я можу піти – кажу, швидше ніж думаю. Його задоволена посмішка мене дуже сильно злить.

— Давай. Левицький ще чекає, він дуже хоче з тобою провести час. Особливо після того, як ти вкрала його машину – Павло сміється, у мене на обличчі також з'являється ледь помітна посмішка.

— А він не розказав, як я каблуком зарядила по його гідністі? – з сумом промовляю, та ширше посміхаюсь.

— Ні, приберіг цю новину на потім. Роздягайся – те як різко він змінився в тоні та обличчі, викликало крижані мурашки по шкірі. Що значить роздягайся?

— Ти обіцяв вирішити мою проблему. Я не буду роздягатись, поки той маніяк за мною полює – обурення полонить мій розум, я не дівчинка по виклику. Тільки схоже Доманському байдуже, він встає з крісла, та помалу підходить до мене.

Мене огортає запах його парфум, навіть вони пахнуть ідеально. Він набагато вищий за мене, мені потрібно підняти голову, щоб зустрітись з його очами, які  не передбачають для мене нічого доброго.

— Я два рази не повторюю Міло – його пальці торкаються мого живота, на мені одягнута чорна сукня, а під нею окрім трусиків нічого немає.

— Я не дівчина по виклику. Я Емілія Сіховська, тому ти спочатку вирішиш мою проблему. Тоді, і тільки тоді я дозволю тобі доторкнутись до свого тіла – з викликом дивлюсь в його очі, та скидаю руку геть. Я бачу що йому не подобається, вилиці на обличчі починають стикатись від злості.

— Друга б на твоєму місці, вже давно б роздягнулась, або ж вилетіла з цього дому– його тон попереджає мене, що моя сміливість нічим хорошим не закінчиться.

— А я не друга, ясно! Покажи мені мою кімнату – Доманський посміхається, та рукою протирає своє підборіддя. Упевнена він не того від мене чекав, але варто було б здогадатися що я так просто йому не дістанусь.

— Коли прийде час, я буду трахати тебе так жорстоко, що ти запам'ятаєш це на все життя – він хапає мене за обличчя, так щоб я дивилась в його очі, а тоді різко цілує мене в губи.

Від неочікуваності, я просто стояла та ошелешено дивилась на нього, не відриваючи рота та не відповідаючи на поцілунок. Павло відпускає мої губи, а я стримую себе, щоб не дати йому ляпаса за це. А то ще вижене мене, а там той демон там дійсно ще сидить.

— Ти пожалієш про це – здається хтось злиться, як жаль що мені все одно.

— Шкода, що ти пожалієш перший – дарую йому настільки милу посмішку, на яку тільки здатна.

— Стерво...... Ходімо покажу тобі твою кімнату – я роблю реверанс, чим злю його ще більше. Не знаю чому, але це мені дуже подобається, напевно я точно божеволію.

Ми йдемо на другий поверх, та зупиняємось біля однієї із кімнат. Ремонт мені подобається, скромно, але зі смаком. Не те що у батьківському домі, все у позолоті та з дуба, там не можливо довго находитися, ніби у циганського барона в гостях.

А тут мені подобається, затишно. Хоча дивлячись на злого Доманського, це слово ніяк з ним не асоціюється.  

— Почувай себе як вдома. Сніданок, обід та вечеря за розкладом. Будеш їсти те що і я, запізнишся хоча б на п'ять хвилин, будеш сидіти голодною. Душ спільний, і я не люблю шуму, тому веди себе тихо. – наказує мені пальцем, мов дитині. І що це значить за розкладом, ми в казармі чи в тюрмі живемо?

— А як же моя робота? – це питання мене сильно хвилює, адже я пішла з дому, щоб нарешті стати тим ким мріяла з дитинства. Поки я помічниця ветеринара, але вже сама багато чого роблю та вмію, а ще я навчаюсь заочно, щоб мати диплом.

— Звільнишся. У цьому будинку мої правила, і поки ти тут,  будеш підкорятись- а це вже ні, я проти своєї сім'ї пішла, щоб лікувати тварин. Злість вже хвилею розноситься моїм тілом, та як він сміє?

— Доманський, навіть батько не зміг мене втримати в домі. Так що завтра я поїду на роботу і ти приставиш для мене охорону! – серйозним тоном говорю та тикаю пальцем йому в груди. Він важко дихає, та завертає очами, мене не так легко підкорити.

— Я тобі сказав сидіти вдома – стальний тон, мав би змусити мене послухатись, та мої тваринки мені важливіші за все на світі.

— А я все одно поїду, і ти дав мені слово що захистиш мене. Тому приготуй мені на завтра машину з охороною. На добраніч – мило посміхаюсь, та не чекаючи відповіді йду геть.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 ... 51
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "