Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- Якщо ти розраховував, заручившись моєю підтримкою, піти з'ясовувати стосунки зі зрадниками, то змушена тебе засмутити - я не збираюся влаштовувати сцени.

Залишивши засмученого хлопця на дереві, зістрибнула з гілки і розміреною, плавною ходою (принаймні, я сподівалася, що з боку це виглядало саме так) пішла з гостинного двору. Я стримувала себе ще з десяток метрів, а потім рвонула з усіх ніг до річки Срібрянка, що перетинала місто Крампль і, оминаючи великий півострів, на якому власне й знаходилася академія Ніваріум, прямувала далі на північний схід.

Маги та річкові жителі старанно стежили за чистотою Срібрянки, тож, зістрибнувши з одного з численних міських мостів, я миттєво поринула у прозорі води річки. Мені треба було охолонути, причому в буквальному значенні слова, оскільки тіло вже зводили судоми від ненавмисної трансформації — мій демон рвався мстити. Навряд чи він обмежився б патетичними вигуками на тему: «як ти міг?», а ставати вбивцею я не хотіла, тим паче з такої дрібної причини, як зрада.

Холод повною мірою дайри не відчувають – рефлекторно вмикається терморегуляція, що дозволяє нам комфортно почуватися як при низьких, так і при високих температурах. Однак розслаблююча течія та помірне коливання водоростей дали заспокійливий ефект. Скільки часу провела на дні річки, не знаю, дихання я могла затримувати на кілька годин, але коли місцеві русалки поставили ультиматум: або приєднатися до їхньої комуни або провалювати, обрала друге.

У Ніваріум потрапила лише опівночі. Іти в деканат, просити дати іншого наставника, було вже запізно і марно, оскільки завтра, тобто вже сьогодні, початок практики. Відмова від її проходження перекреслила б всі мої досягнення за пройдений курс. Тому, якщо вже нічого не змінити, то який сенс смикатися і переживати? Краще зібратися з силами та продумати, як діяти далі.

Ми з Яном планували насолоджуватися компанією один одного під час практики, але тепер я була сповнена жагою помсти. Словом, ніч була витрачена з користю, до того ж до мене приєдналася Лоя, моя найкраща подруга та сусідка по кімнаті. Разом склали цілий план із дрібних капостей та пасток, подруга навіть заради цього пожертвувала свої найкращі зілля.

***

Бурхлива нічна діяльність ніяк не вплинула на наш сьогоднішній стан. Мені, як дайрі, можна обходитися без сну близько тижня, а відсипаюся буквально за добу. Лоя - вампір, і сон їй зовсім не потрібен. Завдяки цій обставині зараз ми почували себе бадьоро. Ну, як бадьоро, я кипіла від злості: хотілося плюнути на план і набити пику Яношу прямо тут і зараз, а вампірша втрачала терпець, відмовляючи мене від необдуманих дій.

- Ніко, вгамуйся! Інакше зараз почнеш перевертатися, он вже очі почервоніли, - прошепотіла мені на вухо Лоя, - адже ти хотіла помститися, і в тебе це вийде, якщо він зараз нічого не запідозрить. І хіба не бачиш, як хлопець залицяється? Відповідай вже якось на його загравання, бо може здогадатися, що щось не так.

Скориставшись порадою подруги, я спробувала мило посміхнутися Яношу. Справді, ворог не повинен знати про наші плани. Але, схоже, початкова стадія перевтілення вже відбилася не тільки на очах, бо Ян перестав усміхатися, навіть трохи збліднув і тепер розгублено дивився на мене, безглуздо ляскаючи очима. Ну і біс із ним! Я відвернулася від збентеженого хлопця та почала вдивлятися у центр зали, схоже, там відбувалося щось цікаве.

Перед ректором стояла пара: підопічний і наставник, причому перший насупився і нервово косився на другого. Студент відмовлявся проходити практику із призначеним наставником. Хм, таке вперше відбувається, але його можна зрозуміти, бідолашному дістався Блідий Хмир, як ласкаво охрестили адепти нелюдимого одинака. Вигляд у нього справді був дещо відштовхуючий: високий й жилястий, але не худий, а саме підтягнутий, з молочним відтінком шкіри, білим з сріблястим відливом волоссям і світлими очима. Він завжди ходив сам собою і ні з ким не спілкувався. Словом, хлопець заслужено носив своє прізвисько. Особисто я з ним ніколи не перетиналася і нічого проти не мала, але чула, що в нього характер мерзенний.

Тим часом ректор сперечався із упертим студентом, зрідка косячись на стелю. Я також глянула. Ба, Темрява! Зазвичай нерухомі горгульї тепер переминалися з лапи на лапу, напружено спостерігаючи за нами. Схоже, не тільки я побачила ці зміни - то ліворуч, то праворуч було чутно шепотіння: "ти бачив?", "Ожили!", "Це через Лісса?" та в тому дусі. Погляд знову зачепився за Яноша. Мабуть, він уже відійшов від моєї «чарівності» і тепер знову взявся за старе. І мені це терпіти до кінця практики?! Та хай йому грець!

Рішення було ухвалено миттєво, я навіть не стала замислюватися про наслідки, горгульї теж відійшли на задній план. Вийшовши вперед, я звернулася до ректора:

- Професор Мейг, дозвольте мені пройти практику в парі з... магістром... - біс! Я ж прослухала, як цього хмиря звуть насправді! Але той сам прийшов мені на допомогу:

- Абігор Карро. – прошипів він.

- У парі з магістром Абігором Карро. – незграбно закінчила я своє звернення.

Ректор спочатку мовчав, похмуро поглядаючи то на нашу трійку, то на горгулій. Потім, зітхнувши, спитав: - Твоє ім'я, студентко?

- Ніктаніелла Мейлоні.

- З ким ти в парі? - Спитав сам себе професор, вчитуючись до списків. - Ага, Янош Ейб. Ну, добре, як виняток в перший і останній раз, поміняємо вас місцями. Студентка Ніктаніелла Мейлоні проходитиме практику під настановою магістра Абігора Карро. А вашим наставником, студент Ніколас Лісса, буде магістр Янош Ейб.