Читати книгу - "Казки, Олександр Гребьонкін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли вони вийшли, двері тихо відчинились і увійшла господиня.
Вона швидко зібрала гроші і засунула їх у фартух.
***
Царство квітів вражало! Троянди різних сортів, різноманітні види хризантем: кучеряві, круглоголові, променеподібні; були рожеві, білі та яскраво-червоні гвоздики, а також айстри, лілії, ромашки, гортензії... Багато було невідомих квітів.
Власниця магазину сеньйора Єлена Канчелло була схожа на бджолу: круглоголова з пухнастими бровами. Вона доброзичливо зустріла гостей.
- Панове, ви можете у мене вибрати які завгодно квіти.
- Які завгодно? – суворо перепитав Тассо, смокчачи згаслу люльку.
– Саме так! Ці квіти у всьому догоджатимуть вам. Вони змінюють колір, залежно від вашого настрою!
- Ми до вас прийшли зовсім з іншого приводу, - промимрила Марго, зачудовано окидаючи очима всю квіткову пишність.
- О, у мене є квіти «з приводу». Я маю на увазі, що вони підійдуть до будь-якої події. Дивіться на ці філени*. Вони прикрасять вашу урочистість вашого весілля, якщо ви вирішили взяти шлюб.
Маргарита трохи зніяковіла.
- Чорт забирай ваші філени! – буркнув Тассо. - Наш візит має більше відношення до смутку, ніж до веселощів.
- А розумію… У вас сумний привід, - підхопила Канчелло. – Якщо жалоба, підійдуть чорні маки. Вони капають сльозами...
- Кажу я вам, ми прийшли зовсім з іншого приводу! - вигукнув моряк.
- Зовсім з іншого ? - здивувалася квіткарка. – Тобто – не за квітами?
- У вас слугує хлопчик на ім’я Роберто, - вирішила швидше перейти до справи Маргарита. – Нам треба його бачити.
- А, цей шибеник! - Канчелло вийняла хустинку з кишеньки свого смугастого фартуха і витерла ліве око. - Так, я узяла його на роботу. Але він отримав завдання і зник.
- Куди зник, можете сказати до пуття, сто чортів вам у пельку! – прогарчав Тассо.
- Ну, звідки мені знати? Відвіз товар за адресою і більше не повертався. Так ви братимете квіти?
Тассо суворо глянув на неї.
- Брати квіти? Ні. Назвіть нам адресу…
Покинувши магазин Канчелло, вони відвідали сеньйора Пратоліні, але Роберто в нього не знайшли.
***
Подальші пошуки нічого не дали.
Настрій сеньйора Тассо поступово змінювався. Якщо на початку пошуків він багровів від обурення і погрожував всипати хлопцеві як слід, то в кінці виглядав дещо розгубленим і навіть пригніченим.
Набряклі вологою хмари нависли над темними вежами міста.
- У мене таке почуття, що щось сталося, - сказала Маргарита. – Щось непоправне та важке.
Вона опустилася на лаву.
- О, починається це жіноче скиглення, - пробурчав Тассо. - Не підливайте масла у вогонь. Треба збагнути, що робити.
Він бухнувся поряд, запалив люльку. Марго щось говорила про хлопчиків – друзів, про лаццароні*, про море та скелі – він її не слухав.
- Гаразд, - Тассо помахував рукою, відганяючи густий дим.
Він загасив люльку і сховав у кишеню.
- У мене є знайомий, він служив у поліції. Щоправда детектив він так собі, але може щось знає і чимось допоможе.
- Я з вами, - сказала Маргарита. - Адже до вечора я вільна.
– Ні, вам не варто йти. Мій знайомий не виносить жінок... Він давно не служить у поліції, йому виклопотали пенсію по пораненню. Краще я сам...
Лише кивнувши на прощання, сеньйор Тассо потупав у бік візника.
А Марго вирушила додому. Її наздогнали краплі весняного дощу, що падав із сірих небес у глибокі щілини вулиць….
Вранці, коли Марго прокинулася, сяяло веселе сонце. Птахи співали, і стукали дзьобиками у вікно.
Далеко внизу, за будинками, смугою синіло море. Сьогодні Маргариті захотілося пройтись до нього.
Вона вийшла з дому. Коли йшла до моря, то звернула увагу на афішу, яку тріпав вітер.
Там значилося: "Фантастичний світ сеньйора Коломбо".
Вона завмерла. На неї з афіші дивився чоловік, чиї очі вона бачила. Але де? Їй стало страшно. Але, можливо, це їй лише здалося?
Примітки:
* Філени - фантастичні квіти.
* Лаццароні - біднота, волоцюги.
5.
Дівчинка зібрала ноти та пішла. Марго полила квіти і дзвіночком викликала стару Лізу, щоб та протерла пилюку в кімнаті.
Ліза ледве пересувалася з ганчіркою в руках. Здавалося, що вона виконуватиме роботу цілий місяць.
У кімнату заглянув гостроносий учитель П'єтро. Він попросив Маргариту піднятися до сеньйора Адріана.
Адріан в темному костюмі сидів, як завжди, біля самого краю столу. У його кімнаті було темно, лише сонячний промінь з-за штори виблискував на трубі, на якій директор закладу іноді грав.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки, Олександр Гребьонкін», після закриття браузера.