Читати книгу - "Казки, Олександр Гребьонкін"

Маргарита вирішила використати час уроку Роберто для вивчення нової п'єси. То була варіація Вівальді з його концерту. Музика була сумною, вона змушувала плакати серце та сумувати стіни, картини, лампу, птахів за вікном, що перебирали лапками та сумно крутили головками.

Що ж сталося з Роберто?

Вранці він прийшов до високого кам'яного будинку з різнокольоровими віконницями. Сеньйора Єлена Канчелло прийняла його привітно.

- Дивись, скільки квітів тебе зустрічає.

Першими зустріли троянди, найрізноманітніші, запашні: червоні, жовті, білі, рожеві, фіолетові... Потім пані Канчелло познайомила його з іншими квітами: гвоздиками, хризантемами, лизиантусами, герберами, тюльпанами, альстромеріями... Усі вони привіталися з хлопчиком, чи можливо Роберто все це лише здавалося?

Пані Канчелло нагодувала Роберто стравами, що складалися з пелюсток квітів.

– Квіти самі віддають пелюстки, – пояснила вона. – Із них я також роблю нектар. Бджоли роблять його ароматнішим і солодшим на смак... А це страва зі стебел квітів. Спробуй її.

- Дуже смачно, сеньйоро Канчелло.

- Називай мене просто сеньйора Єлена.

Хлопчик кивнув головою.

Наївшись, він вислухав перше завдання. Потрібно було відвезти троянди сеньйору Пратоліні.

Цей сеньйор жив на вулиці Крісті і дуже полюбляв птахів. Усі його кімнати були обвішані, обставлені клітинами з птахами. Строкате пернате товариство співало на всі лади.

Пратоліні з радістю прийняв Роберто. Він показав, як треба акуратно обрізати троянди і поставив їх у синю вазу із золотистою смужкою.

Пратоліні показав Роберто розмовляючих і співаючих птахів. Птахи довірливо клювали корм із долоні хлопчика, лоскочачи дзьобами.

- Прошу передати цю пташку синешийку шановній сеньйорі Канчелло, - сказав Пратоліні, простягаючи клітку.

Роберто з радістю виконав це доручення.

Сеньйора Канчелло задоволена оглянула птаха, віднесла його до своєї кімнати. З лапки пташки вона зняла прикріплену записку.

«Цей хлопчик гарний. Він ніколи не має стати дорослим. Нехай буде твоїм сином і лишиться таким, як зараз».

 4

Чудові сни стали рідкісними, але все ж таки продовжували іноді снитися. Ось і цієї неділі, Марго пила чай, думаючи про сон з птахами і квітами. Потім, поставивши ноти, взялася за розучування етюду Шумана. Трагічна тема початку плавно перетікала у фіналі у святково-карнавальне звучання.

Марго настільки захопилася, що не почула слів господині і тій довелося повторити:

- Вибачте, синьйорино, що перериваю вашу гру. До вас сеньйор Тассо.

- Тассо? Арматор Тассо? Запроси його, - з нетерпінням сказала Маргарита.

Старий арматор увійшов до кімнати важким кроком.

— Слухайте, синьйорино, — промовив він гучним голосом. - Я розумію, що Роберто має освоїти ази музики, але занурювати його в цей океан не варто. Як не варто й ховати від мене. Ви не любите море, я знаю, але якщо ви любите хлопчика, ви скажете мені де він.

Марго слухала моряка, відкривши рота.

- Сеньйоре Тассо, про що ви говорите? Якщо про Роберто – його не має у мене. Я б ніколи не ховала б його від вас, бо це не має сенсу. Я прищепила йому любов до музики, але музика не могла відібрати його у його родичів.

Від хвилювання Марго перейшла на тон старого капітана і говорила в його манері.

Але арматор Тассо не повірив їй. Залізним кроком він обійшов кімнати, крякнув і дістав люльку.

- Ви не вірите мені? – запитала Марго у розпачі.

- Його тут нема. Де ж він? – суворо запитав Тассо.

- Ймовірно, у своєї матері.

- Вона зрошує підлогу дому струмками сліз. Його вдома немає!

- Він був у мене два дні тому. Вчора надіслав записку про те, що запізниться на заняття. Але так і не прийшов.

- Записка у вас зберіглася?

Маргарита задумалася.

– Зараз.

Вона почала нишпорити по кишенях, у сумочці і знайшла її.

- Що означає "відвезти квіти клієнтові"? - запитав Тассо.

- А це ви вже самі маєте розуміти! Чому так відбулося? Хлопчик пішов працювати до квіткарки, щоб мати кошти для занять музикою!

Не питаючи дозволу, арматор закурив. Крихітка тютюну потрапила йому в горло, і він закашлявся. Обличчя його стало багряним і грубим.

Моряк вийняв гаманець і шпурнув на стіл кілька асигнацій. Частина їх упала на підлогу.

- Цього достатньо? – різко спитав він.

– Я не візьму цих грошей! - вигукнула Марго, у гніві встаючи з стільця.

Тассо не слухав її.

- Як ви там говорили? У кого саме він служить? – недбало запитав він.