Читати книгу - "Позивний Бандерас"

За п’ять хвилин командир контррозвідників із Говерлою та Індіанцем уже бігли до таємної шахти кар’єру. Моремана залишили охороняти Ходока. Треба було бачити вкрай розчароване обличчя, але надійшла його черга.

Будь-якої миті сепари могли почати обстріл табору, тому бійці повсюди готувалися до оборони. Формально перемир’я порушив український військовий. До того ж у деенерівців з’явився привід зайняти Веселе нібито для захисту мирного населення від карателів. Провокація гідна Ходока, але ж він сидів за ґратами. Не вірилося, що цей блискучий сюжет для пропагандистських російських новин – лише наслідок дурості Коляна. Мотив помститися у десантника був, але тільки на перший погляд.

Увімкнувши ліхтарики група контррозвідників увійшла до шахти і почала уважно роздивлятися в пошуках слідів.

«По-перше,– якщо Колян справді вбив Свєтку, то чому не повернувся до табору? – розмірковував Бандерас.– Злякався покарання за самосуд? По-друге – чому він застрелив Свєтку, а не Яну, до якої ходив Музика? Не знав, якою на вигляд була коханка побратима? І зрештою, де він подівся? Перейшов на бік сепаратистів, яких люто ненавидів?»

У полон потрапити він теж не міг. Чого тоді бойовики приїздили на блокпост? Єдине, що залишається,– Колян наклав на себе руки. Але, щоб це довести, треба знайти його тіло.

Група швидко рухалася ланцюгом. Першим, освітлюючи шлях ліхтариком, ішов Бандерас. Зненацька у спрямованому на вологу землю промені капітан завважив слід від чобота.

– Стоп! – зупинив він групу і присів роздивитися знахідку. Відбиток був свіжим та чітким – від армійського чобота сорок другого розміру. Можливо, це слід невеликого на зріст Коляна. Тим часом Індіанець обшукав землю поруч.

– Ще сліди! – вигукнув сержант.

Справді, за кілька кроків від маленького сліду був великий, приблизно, сорок шостого розміру, також від армійського чобота.

«Колян був не один,– розмірковував Бандерас.– Хто ще міг бути з ним?»

До яру Індіанець вийшов останнім. Він отримав наказ шукати сліди у східному напрямку та стерегтися мін. Бандерас пішов стежкою на північ, а Говерла на захід. Залишившись сам, Індіанець глянув на годинник: 9:09. Якщо скласти цифри буде вісімнадцять. Індіанець посміхнувся – дев’ятка була його фартовим числом. Навіть народився він вісімнадцятого вересня 1980 року. Удача повинна посміхнутися йому. Занурившись у чагарник, Індіанець угледів раптом зламану гілку, а далі ще одну. Місця зламу ще не встигли потемніти, отже гілки зламали нещодавно. Індіанець зробив ще кілька кроків і побачив на листочку бурі крапельки. Доторкнувшись, відчув на пальцях щось липке. Сумнівів не залишалося: на листочку була свіжа кров. Добре роздивившись, сержант помітив за кілька кроків у кущах прикритий свіжим віттям горбик. З-під віття стирчала чоловіча долоня.

– Знайшов! – вигукнув Індіанець. Бандерас і Говерла миттю підбігли до нього. Прибравши гілки, вони побачили Коляна, що лежав горілиць. На грудях у нього темніла велика пляма закипілої крові. Така ж, як у Костяна й Коваленка.

– Що ж це таке? Адже Ходок під охороною,– здивувався Говерла.

– Може, Моляр не Ходок, командире? – припустив Індіанець.– Його могли підставити.

Але Бандерас залишив і це запитання без відповіді. Він мовчки дивився на десантника, бо тільки той міг знати відповідь. Раптом тіло Коляна пересмикнулося, він захрипів і, роззявивши рота, став хапати повітря, мов риба, що опинилася на суходолі. Бандерас метнувся до нього і приклав руку до сонної артерії.

– Живий! – радісно вигукнув командир.

Ключовий свідок

Купол був дуже сердитий. Він улаштував прочухана своїй роті й розбив пику підлеглому, який здавався занадто розслабленим. Так уже заведено в армії: якщо старший за званням отримав на горіхи, всі нижчі теж неодмінно дістануть свої порції. Майор дав десантникам зрозуміти, що відпочинок завершено, й оголосив наказ комбата перевірити зброю і техніку, щоб підготуватися до можливого бою.

Загарчали мотори бойових машин, які переховували у безпечні місця. Лише в однієї самохідної артилерійської установки «Нона»7 виявилася проблема з управлінням. Купол викликав Бороду, механіка від Бога, майстра на всі руки, і наказав негайно все полагодити. Борода провозився з «Ноною» більше двох годин. Купол стояв поруч із машиною, курив і нервував. Будь-якої миті міг з’явитися з перевіркою Батя, і майор не хотів знову доповідати про якісь проблеми.

– Ну що там, Бородо? – укотре перепитав командир десантників, нахилившись до люка.

За мить із «Нони» виткнулася голова механіка.

– Давай, спробуй! – мовив Борода десантнику-водію, що курив біля машини, а сам виліз із люка. Десантник кинув недопалка і швидко зайняв своє місце. За мить «Нона» завелася без жодних проблем.

– Працює! Молодець, Бородо! – задоволено проказав Купол і поплескав механіка по плечу.

– Прошу! – широко посміхнувшись, відповів Борода і зістрибнув із броні.

Не встиг Купол перевести дух, як помітив, що до плацу швидко наближаються Бандерас, Індіанець та Говерла. Контррозвідники несли у плащ-наметі важкопораненого десантника.

– Що там, Бандерасе?! – гукнув Купол із броні.

– Коляна знайшли! – відповів Бандерас.

Купол, Борода та інші десантники, які перебували неподалік, підбігли до розвідників. Вони хотіли на власні очі побачити побратима, якого шукали від самого ранку.

– Як же так, Коляне! – побивався Борода.– Хто його вбив?

– Він поки живий! Дорогу! – відповів Бандерас.

Десантники розступилися.

– Чого поставали, телепні? Бігом на позиції! – скомандував Купол своїм бійцям, які миттю розбіглися хто куди.

Тим часом у медичному наметі Ірина робила чергову перев’язку Льохі.

– До весілля загоїться,– підбадьорювала його лікарка.

– Дякую! – голос Льохи тремтів.– Завдяки вам, Іро, я вже можу ходити.

– Дякуйте Богові, що в сорочці народилися.

Льоха хотів був продовжити розмову, але до намету занесли непритомного Коляна.

– Швидше, док! – із порога крикнув Бандерас.– У нас важкопоранений!

– Сюди! Кладіть його! – заметушилася лікарка.

Розвідники поклали пораненого на ліжко. Ірина витерла вологою серветкою руки й перевірила пульс десантника.

– Знов удар ножем у серце? – здивувалася Ірина.

– Його треба врятувати! За будь-яку ціну! – мовив Бандерас.

– Пульс слабкий! Велика втрата крові,– констатувала Ірина.– Потрібне переливання і невідкладна госпіталізація.

– Залишайтеся тут, охороняйте свідка. Я за машиною! – наказав Бандерас.

– Плюс! – відповів Індіанець.

– Льоху теж заберемо із собою,– додав Бандерас і вибіг надвір.

«Важливих свідків уже двоє. Колян, узагалі ключовий, бо бачив Ходока в обличчя,– розмірковував Бандерас, доки біг до плацу.– Диверсант, можливо, досі в таборі, тому не можна звільняти Моляра, щоб не сполохати Ходока».

Обстріл

Женя стояла біля «Шапіто», дивлячись на бійців, які метушилися в таборі, готуючись до нападу бойовиків. Дівчина виглядала Антона.